Слово з усмішкою

Слово з усмішкою

Гумор - це велика сила, що допомагає долати труднощі та бачити світ світлішим. Сьогодні літературна Україна відзначає славний ювілей -90 років від дня народження письменника, публіциста, нашого земляка Олега Чорногуза.

Олег Федорович народився 15 квітня 1936 року на Вінниччині. Його шлях до визнання був сповнений несподіваних поворотів: залишивши військове училище, він обрав журналістику в Київському університеті імені Т. Шевченка. Понад 20 років свого життя письменник віддав легендарному часопису «Перець», де пройшов шлях від фейлетоніста до головного редактора.

У відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання представлено літературну викладку «Слово з усмішкою», де представлені твори, що стали класикою та здобули престижні премії імені Остапа Вишні, Івана Багряного та Олеся Гончара. Серед експонованих видань знамениті романи «Аристократ» із Вапнярки», «Претенденти на папаху», «Вавілон на Ґудзоні», «Притулок для блазнів». Гостра публіцистика та повісті «Рабів на бал не запрошують», «Ремезове болото», «Я хочу до моря», «Діти колонії». Збірки гуморесок «Сіамський слон», «Веселі поради», «Українські колобки», «Самогубець за покликанням».

Творчість Олега Чорногуза - це ціла епоха. Його романи не втрачають актуальності, адже влучно описують людські характери. Запрошуємо всіх відвідати нашу бібліотеку та обрати книгу, яка подарує вам не лише гарний настрій, а й мудру пораду від великого Майстра.

Великий щирий друг дітей

Великий щирий друг дітей

Світ дитячої літератури - це особливий простір, де оживають квіти, звірі навчають мудрості, а щирість стає головним провідником у доросле життя. Днями у нашій бібліотеці відбулася літературна година «Великий щирий друг дітей», присвячена пам’яті справжньої майстрині слова, чиє життя довжиною у 91 рік стало символом відданості дітям та рідній культурі - Оксані Іваненко.

Книги письменниці - це «чарівні зерна» щедрості. Вони сіють у дитячих душах милосердя до всього живого, допомагаючи пізнати красу рідної природи та складність людських стосунків.

Оксана Іваненко залишила по собі величезний творчий спадок. Серед її найвідоміших книжок для дітей та юнацтва: «Майка та жабка», «Дитячий садок», «Черевички», «Лісові казки», «Великі очі», «Джмелик», «Три бажання», «Куди літав журавлик», «Казки»

Проте талант письменниці не обмежувався лише казками. Окрему увагу заслуговують її твори про видатних діячів нашої культури. Завдяки її повістям та романам перед читачами оживають постаті першодрукаря Івана Федорова («Друкар книг небачених»), гетьмана Богдана Хмельницького, славетного Кобзаря («Тарасові шляхи») та неперевершеної Марка Вовчка («Марія»).

Оксана Іваненко прожила довге і плідне життя, ставши вчителем для багатьох сучасних казкарів. Її голос продовжує звучати в кожній книжці на бібліотечній полиці, чекаючи на нового читача, якому він відкриє таємниці природи та велич людського духу.

    12 квітня — день, коли народився Микола Олексійович Гаврилюк — воїн, чия доля стала частиною історії боротьби за Україну. 

    Він був із простої багатодітної селянської родини, народжений 12 квітня 1973 року в селі Війтівці. Наймолодший у сім’ї, працьовитий і щирий, він зростав із любов’ю до рідної землі. Обрав мирну професію — тракториста, працював на землі, будував дім, створив сім’ю, виховував сина. Його знали як сумлінного працівника, доброго товариша, людину, на яку можна покластися. 

    Та коли на українську землю прийшла війна — він став воїном. У квітні 2024 року Миколу мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання — одразу передова. Стрілець-снайпер штурмового підрозділу, він опинився там, де найважче — поблизу Бахмута, серед пекла війни, де кожен день — це боротьба за життя і свободу. 

    23 червня 2024 року під час контрнаступу в районі населеного пункту Сокіл на Донеччині він вступив у бій, з якого не повернувся... Дев’ять місяців вважався зниклим безвісти. Рідні чекали... вірили... молилися... Та прийшла страшна звістка — Микола загинув. Він віддав найдорожче — своє життя — за те, щоб ми жили. За рідну землю. За Україну. 

    За мужність і відданість Батьківщині Миколу Гаврилюка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). У рідному селі відкрито меморіальну дошку — як знак пам’яті про воїна, який став щитом для свого народу. 

    Світла пам’ять! Герої не вмирають — вони живуть у нашій пам’яті, у нашій свободі, у кожному новому дні України.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

 Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

 12 квітня відзначають найсвітліше і одне з найважливіших свят для українців - Великдень. Це свято є символом вічного життя і перемоги над смертю, а також очищенням від гріхів. В  Україні  це особливе свято з багатовіковими традиціями , що втілюють  початок нового життя, перемогу світла і добра, одвічні людські цінності. Його незрівнянна краса і велич надихає і відроджує духовні чесноти милосердя, мудрості і толерантності у серці кожної людини. Сьогодні в умовах війни Великдень – це не лише весна, з цим святом пов’язані надії кожного українця на нашу Перемогу та відродження України.

Напередодні свята у читальній залі КЗ «Липовецька публічна бібліотека» представлена книжкова виставка « Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» для користувачів бібліотеки. Пропонуємо до вашого ознайомлення  книги про Великдень:  історію та  традиції відзначення свята, про виникнення писанки та секрети їх створення, про те,  що потрібно покласти у великодній кошик, смачні рецепти пасок, великоднього печива та красиві великодні декорації для своєї оселі.

    Два роки тому, 10 квітня, обірвалося життя мужнього воїна, вірного сина України Миколи Петровича Ісаєва... Йому було лише 36. Попереду — життя, плани, мрії. Та війна розпорядилася інакше. 

    Микола народився 30 квітня 1987 року. Його дитинство і юність пройшли у селах Сутиски та Білозерівка. Тут він зростав, навчався, здобував професію. Згодом доля пов’язала його з Липовцем, де він прожив понад десять років, працював, займався підприємницькою діяльністю разом із братом, будував своє життя. Та коли Україна покликала — він не залишився осторонь. 

    Ще раніше Микола став на захист держави як доброволець у зоні АТО. А з початком повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю. Служив солдатом інженерно-загороджувального батальйону 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Захищав Україну на найгарячіших напрямках сходу.  

    10 квітня 2024 року, поблизу населеного пункту Красногорівка на Донеччині, Микола Ісаєв прийняв свій останній бій... Похований Герой у селі Пеньківка — поруч із рідними.  

    Вічна пам’ять і слава Герою України!

Світле Воскресіння: як святкують Великдень в Україні

 Світле Воскресіння: як святкують Великдень в Україні

Сьогодні у бібліотеці панувала особлива, світла атмосфера - відбулося засідання гуртка «Діти України», сповнене тепла, радості й щирих дитячих усмішок. У рамках зустрічі було проведено народознавчу інформину «Світле Воскресіння: як святкують Великдень в Україні», яка стала справжньою мандрівкою у світ давніх традицій і духовних цінностей. Діти з цікавістю відкривали для себе красу великодніх звичаїв, слухали захопливі розповіді та поринали у чарівну атмосферу свята. У кожному слові відчувалася любов до рідної культури, а в кожному дитячому погляді - щире зацікавлення і радість пізнання.

Ця зустріч залишила по собі теплий слід у серцях і нагадала всім, що Великдень - це свято світла, надії та віри в добро.

Любі друзі, вітаємо вас із наступаючим святом Великодня. Нехай воно принесе мир Україні, спокій у кожну оселю та віру в щасливе майбутнє.

    Сьогодні, 9 квітня, вшануймо Героя, який віддав своє життя за свободу й незалежність України — Федора Васильовича Цуцея. 

    Він народився у цей день 1968 року в селі Вербівка — на рідній землі, якій залишився вірним до останнього подиху. Його життєвий шлях був сповнений гідності, праці та любові до Батьківщини. Ще у 2015 році Федір Васильович став на захист України, виконуючи свій обов’язок у зоні проведення антитерористичної операції. А з початком повномасштабного вторгнення у березні 2022 року, не вагаючись, знову став до лав Збройних Сил України. 

    Штаб-сержант, командир першого відділення кулеметного взводу 2-ї стрілецької роти військової частини 7085 — він був справжнім воїном, відповідальним командиром і надійним побратимом. 

    26 травня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу міста Лиман на Донеччині, Федір Васильович героїчно загинув, рятуючи життя своїх побратимів. Це був його останній бій… Та його подвиг — вічний. 

    За особисту мужність і самопожертву Захисника посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У рідному селі встановлено меморіальну дошку — як знак вдячності та пам’яті про справжнього сина України. 

    Вічна пам’ять і слава Герою!