Можливості штучного інтелекту                                  У  сучасному світі цифрові технології стрімко розвиваються  і штучний інтелект (ШІ) стає частиною нашого повсякденного життя.Саме тому в Хабі цифрової освіти продовжуємо знайомити користувачів із новими  онлайн можливостями.

Сьогодні відбулося індивідуальне ознайомлення  відвідувачки бібліотеки з роботою штучного  інтелекту (ШІ). Під час  якого користувачка дізналася, що таке штучний інтелект , де його можна використовувати та як він може допомагати у повсякденному житті.

Такі заняття у Хабі цифрової освіти допомагають користувачам краще орієнтуватися у цифровому світі ,розвивати цифрову грамотність та впевнено користуватися новими технологіями.

#бібліотекахабцифровоїосвіти2026

#діяосвіта

#цифровінавички

#розвитокцифровихнавичок

#навчаннякористувачів

 

    Сьогодні могло б бути ще одне світле свято... День народження, усмішки, теплі слова, родинне коло. Сьогодні Ярославу Плахотнюку могло б виповнитися 33... Але замість привітань — тиха молитва і запалені свічки пам’яті. 

    Ярослав Сергійович Плахотнюк народився 18 березня 1993 року в селі Вікентіївка. Навчався у Липовецькій школі №2, змалку захоплювався спортом, грав у футбольній команді. Життя його було простим і щирим: навчання у Вінницькому педагогічному університеті на факультеті фізичного виховання, створення сім’ї, народження донечки... Працював, жив, мріяв. 

    У квітні 2023 року Ярослав став на захист держави, як справжній син своєї землі. Служив гранатометником, разом із побратимами тримав оборону на Донеччині та Харківщині. Добрий, відкритий, щирий, завжди готовий допомогти — таким його запам’ятали всі, хто знав. 

    30 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Стариця на Харківщині, його життя обірвалося під мінометним обстрілом...

    За мужність і героїзм Ярослава нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Його ім’я викарбуване у пам’яті громади, а на фасаді Липовецького ліцею №2 встановлено меморіальну дошку — як символ вдячності й вічної пам’яті. 

    Згадаймо сьогодні не лише воїна. Згадаймо сина, чоловіка, батька... Людину, яка любила життя і віддала його за Україну. 

    Світла пам’ять та слава Герою!

Палітра мого настрою

Палітра мого настрою

У нашій бібліотеці знову панувала особлива атмосфера — відбулася чергова зустріч, година арт-терапії з учнями 6-В класу Липовецького ліцею №2.

Разом із соціальним педагогом Олексієнко С. В. діти вчилися перетворювати емоції на колір. Арт-терапія — це унікальний інструмент, який допомагає підліткам висловити те, що іноді важко пояснити словами. На годину бібліотечний простір став територією спокою, де кожен міг бути собою. Приємно бачити, як через творчість розкриваються серця!

Особливі слова вдячності хочемо висловити соціальному педагогу Світлані Василівні. Саме завдяки її професіоналізму, чуйності та вмінню знайти підхід до кожного, діти змогли зануритися у світ власних переживань та знайти внутрішню гармонію.

Дякуємо нашим шестикласникам за щирість, сміливість бути справжніми та неймовірну енергію. Кожна така зустріч доводить: творчість лікує, а бібліотека — це місце, де завжди затишно.

До наступних творчих зустрічей!

 Сьогодні, 17 березня, вшануймо пам’ять Героя України, нашого земляка із села Попівка — Андрія Петровича Гончарука, який віддав своє життя за свободу і незалежність рідної держави. 

Андрій Гончарук народився 21 червня 1976 року. Добрий, щирий, відповідальний чоловік, він був людиною честі та великого серця. У серпні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем-зенітником 1-го відділення зенітно-ракетного взводу 1-го механізованого батальйону у складі 21-ї окремої механізованої бригади, захищаючи Україну на Авдіївському напрямку. 

17 лютого 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Колодязі Краматорського району Донецької області, Захисник потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Отримавши важкі поранення, був доставлений до госпіталю в Дніпрі, а згодом — до Києва. Лікарі майже місяць боролися за його життя... Та, на жаль, 17 березня 2024 року, на 47-му році життя, серце Героя зупинилося. 

Андрій Петрович віддав найдорожче — своє життя — у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Його мужність, стійкість і відданість присязі назавжди залишаться прикладом справжнього патріотизму. 

Воїна поховали у рідному селі Попівка. На його честь у селі відкрито меморіальну дошку. Схиляємо голови у вдячності та скорботі. 

Вічна пам’ять і слава Герою!

 17 березня минає два роки від дня, коли перестало битися серце нашого земляка, мужнього Захисника України — Станіслава Вікторовича Назаренка. 

Станіслав народився 18 липня 1998 року у селі Війтівці Липовецької громади. Він мав попереду ціле життя, сповнене планів і мрій. До початку повномасштабної війни працював за кордоном, у Польщі, але коли ворог розпочав широкомасштабне вторгнення, без вагань повернувся додому, щоб стати на захист рідної землі. Разом із другом Станіслав добровільно вступив до лав оборонців України. Служив у складі 128-ї окремої бригади Сил територіальної оборони «Дніпро» головним сержантом, командиром гранатометного відділення. Воїн із сильним характером і великим серцем гідно виконував свій військовий обов’язок, брав участь у бойових діях на Запорізькому та Донецькому напрямках, підтримував побратимів, допомагав тим, хто потребував допомоги. 

8 березня 2024 року під час бойових дій поблизу населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області Станіслав отримав важкі поранення внаслідок ворожого обстрілу. Його у важкому стані доправили до госпіталю в Дніпрі, де лікарі до останнього боролися за його життя. Та, на жаль, 17 березня 2024 року серце Захисника зупинилося... Йому було лише 25 років. 

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Станіслава Вікторовича Назаренка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

Станіслав був не лише воїном — він був люблячим сином, братом, вірним другом. Добрий, щирий, відкритий до людей, він завжди був готовий підтримати і допомогти. Світла пам’ять про нього назавжди житиме у серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто знав цього мужнього хлопця. 

Вічна пам’ять і слава Герою України!

    Сьогодні, 16 березня, свій день народження мав би відзначати наш земляк — старший солдат Дмитро Валентинович Пілат. Але, на жаль, ця дата назавжди залишиться для рідних та близьких днем світлої пам’яті про мужнього Захисника України.

    Дмитро народився 16 березня 1995 року у місті Липовець у родині педагогів. Навчався у Липовецькій ЗОШ І–ІІІ ступенів №2, де проявляв себе у навчанні, брав участь у різноманітних олімпіадах та змаганнях. Особливе місце в його житті займав спорт — із шести років він захопився футболом, тренувався у місцевій спортивній школі, грав за команду «Факел», виступав у різних футбольних і футзальних командах, неодноразово ставав призером районних та обласних турнірів. 

    Після закінчення школи Дмитро вступив до Хмельницького національного університету на спеціальність «Країнознавство». У 2015 році розпочав військову службу в лавах Національної гвардії України у місті Ужгород (військова частина 3002). За сумлінну службу був відзначений подяками та грамотами, пройшов навчання і здобув спеціальність кінолога. Після строкової служби продовжив службу за контрактом у Вінниці, а згодом демобілізувався. 

    У мирному житті Дмитро створив сім’ю. Разом із дружиною вони раділи народженню донечки, будували плани на майбутнє. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, добрим сином для батьків, надійним другом і щирою людиною. Опанував будівельну справу і працював у сфері ремонтів. 

    10 січня 2023 року Дмитро свідомо став на захист рідної землі. Служив у лавах Національної гвардії України (в/ч 3008), брав участь у бойових діях у районі Лиману та Серебрянського лісництва. За службу був нагороджений медаллю «Ветеран війни». З 1 грудня 2023 року продовжив службу у 14-й бригаді оперативного призначення НГУ «Червона Калина», де обіймав посаду старшого стрільця. 

    10 грудня 2023 року, під час виконання бойового завдання зі стримування ворожої агресії поблизу села Вербове Пологівського району Запорізької області, старший солдат Дмитро Пілат загинув у бою з окупантами, отримавши смертельні поранення. Йому було лише 28 років...

    За мужність і героїзм, проявлені у боротьбі за незалежність України, Дмитра Валентиновича Пілата посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У рідному місті Дмитра поховано на Алеї Слави. У Липовецькому ліцеї №2, де навчався Герой, відкрито меморіальну дошку на його честь. 

    Для всіх, хто знав Дмитра, він назавжди залишиться світлою, мужньою і доброю людиною, справжнім патріотом своєї держави. Світла пам’ять Герою! Вічна слава Захиснику України!

    Цього дня, 15 березня, вшануймо пам’ять нашого земляка — Романа Володимировича Федоренка, мужнього воїна, який віддав своє життя за Україну. 

    Роман народився 27 червня 1992 року у місті Липовець. Тут минули його дитинство та юність. Навчався у Липовецькій школі №2. Після її закінчення вступив до Вінницького національного технічного університету, де здобув вищу освіту за спеціальністю, пов’язаною з автомобілями та машинобудуванням. Займався підприємницькою діяльністю, будував плани на майбутнє, мріяв про власну родину. 

    З початком повномасштабного вторгнення Роман одним із перших долучився до громадського формування спротиву місцевої територіальної оборони Липовецької громади. А вже у 2023 році, після оголошення про створення Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють», добровільно вступив до її лав. Пройшовши відбір та навчання у Вінниці та Одесі, Роман став бійцем штурмового полку «Цунамі». Служив у поліцейському взводі №1 роти №1 батальйону №1 управління поліції особливого призначення №2. Побратими знали його за позивним «DOSS». Він був водієм броньованої техніки, але неодноразово виходив на бойові завдання і як штурмовик піхоти. 

    У липні 2023 року разом із побратимами та підрозділами ЗСУ Роман брав участь у боях за Кліщіївку на Донеччині. У березні 2024 року підрозділ готувався знову вирушити на передову. Бійці ремонтували та готували техніку, за яку відповідав і Роман. 

    15 березня 2024 року ворожі війська завдали підступного ракетного удару по Одесі. Після першого вибуху Роман разом із побратимами допомагав пораненим і вивозив техніку з-під обстрілу. Під час повторного вибуху він зазнав тяжких поранень. Лікарі боролися за його життя, але врятувати воїна не вдалося... Роману Федоренку назавжди 31 рік.

    За мужність, відвагу та вірність присязі Роман Володимирович Федоренко нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю «Захиснику Вітчизни», а також Почесним нагрудним знаком «Комбатанський Хрест» (посмертно). 

    У рідному Липовці на його честь відкрито меморіальну дошку, а в серцях рідних, друзів і побратимів назавжди залишиться світла пам’ять про доброго, щирого, відважного чоловіка.

    Світла пам’ять Герою! Вічна шана!