Знайомство із соціальними мережами та Viber

  Знайомство із соціальними мережами та Viber

У сучасному інформаційному просторі важливо не лише мати доступ до цифрових технологій, а й уміти ними користуватися. Саме тому діяльність Хабу, спрямована на ознайомлення з соціальними мережами, набуває особливого значення. 

 Одним із ключових напрямів роботи стало навчання користувачів основам користування популярними платформами, зокрема Viber. Для багатьох відвідувачів, особливо старшого віку, це перший крок до впевненого спілкування в цифровому середовищі. Під час заняття  наша  користувачка ознайомилася з базовими функціями Viber: створення облікового запису, додавання контактів, обмін повідомленнями, здійснення дзвінків, створення груп і спільнот.

 Хаб також допомагає зрозуміти, як використовувати Viber у повсякденному житті: для спілкування з рідними, отримання важливої інформації, участі в громадських ініціативах, навчанні та дозвіллі. 

Завдяки роботі Хабу соціальні мережі перестають бути складними чи незрозумілими. Вони стають зручним інструментом для спілкування, розвитку і самореалізації.

Такий досвід доводить: навчатися новому ніколи не пізно, а сучасні технології можуть бути простими і доступними для кожного.

    У скорботі та глибокій шані згадаймо в молитві нашого земляка, відважного воїна України — Миколу Петровича Ісаєва, який уже ніколи не відзначить свій день народження серед рідних і близьких. 

    Народився Микола 30 квітня 1987 року в селі Сутиски Тиврівського району. Згодом його родина оселилася у селі Білозерівка нашої громади, де минули його дитячі роки та навчання у школі. Після її закінчення здобув професію у Вінницькому вищому художньому професійно-технічному училищі №5. 

    Тривалий час проживав у Липовці, де понад десять років разом із братом Олександром розвивав власну справу. Він був людиною працьовитою, відповідальною та цілеспрямованою. Коли ж Україна потребувала захисту, не залишився осторонь — свого часу добровольцем вирушив у зону АТО. Із перших днів повномасштабного вторгнення знову став до строю, був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу у складі інженерно-загороджувального батальйону 59-ї окремої мотопіхотної бригади. 

    10 квітня 2024 року поблизу Красногорівки Донецької області Микола Ісаєв загинув, залишаючись вірним присязі та Батьківщині до останнього подиху. 

    Останній спочинок Герой знайшов у селі Пеньківка Турбівської селищної громади, де покоїться його мати. 

    Світла пам’ять про Миколу житиме у серцях усіх, хто його знав. Його мужність, самопожертва і любов до України назавжди залишаться прикладом для прийдешніх поколінь. Вічна шана і пам’ять Захиснику!

    29 квітня — день болю, пам’яті й невимовної втрати для всієї громади. Сьогодні минає чотири роки відтоді, як раптово зупинилося серце нашого земляка, мужнього Захисника України — Василя Васильовича Підіпригори. 

    Народжений у селі Скитка, Василь із юних літ був людиною сильного характеру, честі та відповідальності. Після навчання у рідній школі та здобуття мирної професії механізатора у Зозівському ПАЛ, він обрав шлях служіння державі. У 2016 році став до лав спецпідрозділу «Ягуар» і відтоді його життя нерозривно пов’язалося із захистом України. 

    Василь пройшов крізь найважчі випробування війни. Захищав державу в зоні АТО, отримав осколкове поранення, але після лікування повернувся до побратимів. Потрапив у полон на Донеччині, пережив неволю, але не зламався. Після обміну знову став до строю, доводячи, що сила духу справжнього воїна нездоланна. 

    У 2021 році він завершив контракт і повернувся додому. Та коли на українську землю прийшла повномасштабна війна, молодий хлопець без вагань добровольцем став до лав 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Бо не міг бути осторонь, коли Батьківщина потребувала своїх синів. 

    29 квітня 2022 року, перебуваючи у відпустці, Василь раптово пішов із життя. Його серце, яке пройшло війну, поранення, полон і надлюдські випробування, зупинилося занадто рано.  

    За свою мужність та відданість військовій присязі Василь Підіпригора був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудним знаком «Учасник АТО» та медаллю «Ветеран війни». 

    Його життя — це історія про честь і жертовність. Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто став щитом для своєї держави. Світла пам’ять Герою! Вічна слава Захиснику!

    Сьогодні, 28 квітня, мав би святкувати свій день народження наш земляк, мужній Захисник України — Олександр Володимирович Колпаков. Йому б виповнилося 45 років... Та, на жаль, війна обірвала його життя, залишивши по собі біль втрати й світлу пам’ять у серцях рідних, друзів і всієї громади. 

    Олександр Володимирович проживав у селі Росоша. У мирному житті працював, будував плани, жив звичайним людським життям, сповненим турботи про близьких та надії на майбутнє. 

    У червні 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у складі 33 інженерно-саперного батальйону військової частини 4689, захищаючи територіальну цілісність і державний суверенітет нашої країни. 

    Олександр був хоробрим, мужнім і відважним воїном. Його відданість обов’язку, стійкість та самопожертва стали прикладом патріотизму. За проявлену мужність і відвагу в зоні бойових дій у вересні 2024 року був нагороджений почесною відзнакою «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України. 

    14 травня 2025 року, виконуючи військовий обов’язок, Олександр Володимирович загинув у бою поблизу населеного пункту Миропілля Сумського району Сумської області. 

    Світла пам’ять Герою! Вічна слава Захиснику України!

    У день пам’яті, схилімо голови перед світлою постаттю нашого земляка, мужнього Захисника України — Олександра Івановича Власюка. Сьогодні минає 4 роки, як його добре серце зупинилося.

    Олександр Іванович народився 12 січня 1967 року у селі Нападівка. Навчався у місцевій школі, здобув професію, відслужив строкову військову службу. У мирному житті був людиною праці, дбав про родину. Та коли на українську землю прийшла велика війна, він без вагань став до строю. Уже з перших днів повномасштабного вторгнення був призваний до лав Національної гвардії України. Служив стрільцем 1 резервної роти військової частини 3028. Гідно виконував свій обов’язок, захищаючи Київщину, брав участь в обороні Василькова, Макарова, стримував ворога на підступах до столиці. 

    28 квітня 2022 року серце Олександра Івановича зупинилося під час несення служби на одному з блокпостів під Києвом. Його життя стало прикладом відданості, честі та любові до рідної землі. Для близьких він назавжди залишиться добрим чоловіком, люблячим батьком, турботливим сином і братом. 

    На школі у якій навчався Захисник встановлено меморіальну дошку на його честь. Ім’я Олександра Івановича навіки вписане в історію нашої громади та нашої держави. Вічна пам’ять і слава Захиснику України!

 

 1986 – 2026 :Чорнобиль. Пам’ять крізь час

Минуло 40 років від однієї з найстрашніших техногенних катастроф в історії людства — аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Ця трагедія назавжди змінила долі мільйонів людей і залишила глибокий слід у серці України та світу. 

  Ніч на 26 квітня 1986 року стала точкою неповернення. Невидима загроза — радіація — охопила величезні території, змусивши людей залишити свої домівки, рідні міста й села.

 Та Чорнобиль — це не лише про втрати. Це й про героїзм. Пожежники, ліквідатори, військові, медики — тисячі людей, які першими стали до боротьби з наслідками катастрофи. Вони діяли в умовах, де кожен крок міг коштувати життя. Їхній подвиг — це приклад мужності, самопожертви і відповідальності.    

Сьогодні, через чотири десятиліття, ми по-новому осмислюємо цю трагедію. Чорнобиль став суворим уроком для всього людства — нагадуванням про небезпеку нехтування безпекою, про ціну помилок і про важливість відповідального ставлення до природи та технологій.  

   Ця дата — не лише день скорботи, а й день пам’яті. Ми згадуємо тих, хто загинув, вшановуємо ліквідаторів, співчуваємо постраждалим і дякуємо тим, хто врятував світ від ще більшої біди.  Пам’ять про Чорнобиль живе у серцях поколінь. І поки ми пам’ятаємо — ми маємо шанс будувати майбутнє, в якому подібні трагедії не повторяться.

Світла пам’ять героям Чорнобиля.

        До 40 – х роковин Чорнобильської трагедії в приміщенні Липовецької міської ради представлена книжково – ілюстративна виставка «1986 – 2026: Чорнобиль. Пам’ять крізь час». Запрошуємо до перегляду.

 

Чорнобильський дзвін: відлуння біди

                          Чорнобильський дзвін: відлуння біди

26 квітня - дата, яка назавжди розділила історію України та всього світу на «до» та «після». Аварія на Чорнобильській АЕС стала найбільшою техногенною катастрофою людства, суворим попередженням про те, яку величезну відповідальність несе сучасна наука за життя людей та екологічну безпеку планети.

Масштаби трагедії 1986 року вражають і сьогодні: сумарна радіація викинутих у повітря ізотопів була в 30-40 разів більшою, ніж від вибуху бомби в Хіросімі. Ця катастрофа призвела до непоправних наслідків - мільйони гектарів забруднених земель, зниклі з карти населені пункти та майже чверть мільйона людей, які змушені були залишити рідні домівки. Якби не самопожертва тих, хто першим ступив у вогонь, масштаби біди для всього світу могли б бути непередбачуваними.

Аби зберегти пам'ять про ті події та вшанувати подвиг героїв, у нашій бібліотеці для юних користувачів відбувся бібліографічний огляд літератури «Чорнобильський дзвін: відлуння біди». Разом із читачами ми гортали сторінки книг про мужність пожежників, медиків та військових, які ціною власного здоров’я зупинили невидиму смерть.

Сьогоднішнє покоління має знати правду про ці події, адже Чорнобиль - це не лише сторінка в книзі, а живий біль і символ неймовірної самопожертви. Читаючи таку літературу, ми вчимося цінувати безпеку світу та берегти нашу планету для майбутнього, щоб подібна катастрофа ніколи не повторилася знову.