Цифрова грамотність підлітків : нові можливості

 

Цифрова грамотність підлітків : нові можливості

У сучасному світі цифрова грамотність — це не додаткова навичка, а необхідна умова успішного навчання, працевлаштування та безпечного життя. Для українських підлітків вона відкриває доступ до нових знань, глобальних можливостей і професій майбутнього. Водночас цифрове середовище потребує усвідомленості, критичного мислення та відповідальності.        Онлайн-навчання, електронні сервіси, дистанційна робота, цифрове підприємництво — усе це стає нормою. Підлітки сьогодні не просто користуються технологіями, а формують цифрову культуру майбутнього.

Запрошуємо до Хабу цифрової освіти

        У нашому Хабі підлітки можуть: 

-  безкоштовно переглянути освітні серіали;

-  отримати консультацію;

-  навчитися користуватися онлайн – сервісами;

-  підвищити рівень цифрової грамотності.

Цифрова грамотність – це не лише про технології. Це про безпеку, впевненість та нові можливості для майбутнього.

Разом формуємо покоління впевнених та відповідальних користувачів цифрового світу!

Жінка , весна, краса!

      Жінка , весна, краса!

День - 8 березня, цілком присвячений найпрекраснішій половині нашого суспільства. Його популярність наростає і зміцнюється вже більше  ста років. Історія появи міжнародного жіночого дня проста і зрозуміла - це була спроба відновити спотворену століттями справедливість по відношенню до жіночої  половини …                   

 На початку ХХ століття жінки в різних країнах об’єдналися , щоб заявити про своє право на гідні умови праці , освіту та участь у суспільному житті . Їхня сміливість і наполегливість стали фундаментом змін , які сьогодні здаються нам природними : можливість навчатися , працювати , будувати кар’єру , брати участь у виборах і приймати важливі рішення.

Українські жінки завжди вирізнялися силою характеру, жагою до свободи та рівноправності, вмінням поєднувати в собі тендітність та силу волі, ніжність та незламність. Визначні українські жінки вплинули на розвиток і становлення нашої держави. Протягом усієї багатовікової історії щиро вболівали за свою країну.                                                                               

Наші жінки – це справжні героїні, які захищають рідну землю нарівні з чоловіками, борються за свободу та незалежність України на фронті й у тилу, волонтерять, лікують і рятують життя, наближаючи Перемогу.                                         Напередодні  Міжнародного жіночого дня у читальній залі КЗ «Липовецька публічна бібліотека»  представлена виставка – свято  під назвою «Жінка , весна ,краса!».

Тарасове слово - то правда жива

 

Тарасове слово - то правда жива

Березень в Україні завжди пахне першим цвітом і оживає пророчим словом Кобзаря. Кажуть, що час стирає пам’ять, але є імена, які стають для народу вічним компасом, і для нас, українців, таким орієнтиром є Тарас Григорович Шевченко.

У стінах нашої бібліотеки відбулася літературно-музична композиція «Тарасове слово - то правда жива», присвячена вшануванню пам’яті великого генія. Учасниками заходу стали учні 7-А класу Липовецького ліцею №2.

Під час зустрічі школярі поринули в історію життя поета: від босоногого дитинства до всесвітнього визнання. Захід був наповнений поезією та музикою. Декламувалися безсмертні вірші, серед яких «Мені тринадцятий минало», «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне Дніпр широкий» та інші. Звучали сучасні музичні інтерпретації творів Кобзаря у виконанні українських артистів.

Особливу увагу ми приділили «подільським стежинам» поета, згадавши краєзнавчі доробки Олександра Рогового та Володимира Рабенчука про перебування Шевченка на Вінниччині.

Завершилася зустріч спільним закликом до єднання, любові до рідної землі та вивчення власної історії. Захід допоміг учням відчути, що Шевченко - це генетичний код нашої нації, який і сьогодні вчить нас бути гордими за своє коріння. Його слово - це невичерпна криниця мудрості: воно заспокоює в тривозі, дає силу в боротьбі та нагадує, що «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

    7 березня — день, коли ми схиляємо голови у скорботі, вшановуючи пам’ять нашого земляка, мужнього Захисника України Віктора Миколайовича Лавруха. 

    Віктор Лаврух народився 29 липня 1973 року у селі Красненьке Іллінецького району у багатодітній родині. Навчався у Красненьківській середній школі. Після її закінчення вступив до Зозівського ПТУ №33, де здобув професію водія транспортних засобів. Строкову військову службу проходив у місті Львів. Згодом одружився. У 1998 році сім’я переїхала жити до міста Липовець. До мобілізації Віктор Миколайович працював водієм маршрутного автобуса. 24 лютого 2023 року Віктора Лавруха було мобілізовано до Гайсинської військової частини. Згодом він був прикомандирований до військової частини А2980 у місті Подільськ Одеської області, звідки вирушив на передову — на Донеччину.

    Він служив старшим водієм 3-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти. 7 березня 2023 року захисник загинув під час виконання бойового завдання, відбиваючи штурмові дії противника поблизу населеного пункту Первомайське. 

    Того ранку він востаннє вийшов на зв’язок... Більше двох років у серцях рідних була надія на його повернення. Та ДНК-експертиза підтвердила болючу правду — Віктор Лаврух серед полеглих Героїв. 

    Його пам’ятають як чемну, добру, щиру і світлу людину — саме таким він назавжди залишиться у пам’яті липовчан. Він віддав найдорожче — своє життя — за Україну, за майбутнє своїх дітей та онуків, за мирне небо над рідною землею. Світла пам’ять Герою та вічна шана!

    Сьогодні минає рік від дня, коли у бою за Україну загинув мужній воїн, житель села Лозувата,  старший солдат Олександр Олександрович Глухенький. 

    Олександр народився 22 листопада 1983 року у селі Лозувата. Після закінчення Лозуватської загальноосвітньої школи вступив до Вороновицького ПТУ, де здобув спеціальність зварювальника. Дуже рано навчився самостійно долати життєві труднощі та приймати важливі рішення. Він не боявся жодної роботи, цінував чесну працю та завжди прагнув забезпечити свою родину. 

    У 2010 році Олександр створив сім’ю. Разом із дружиною Оксаною вони виховували сина Дениса. У мирний час працював у «Новій пошті», був людиною щирою, доброзичливою, завжди готовою підтримати й допомогти іншим. У липні 2024 року його було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Старший солдат Олександр Глухенький ніс службу у Силах спеціальних операцій ЗСУ на посаді оператора-вогнеметника штурмового підрозділу. Побратими згадують його як відважного воїна, який відповідально виконував бойові завдання та ніколи не відступав перед труднощами. 

    Бойовий шлях Захисника пролягав через райони Сумської, а згодом і Курської області, де він разом із побратимами стримував ворога та захищав українську землю. 6 березня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі села Гуєво Суджанського району Курської області, Олександр загинув у бою за свободу та незалежність України. Йому було лише 41 рік...

    За віддану службу та мужність він був нагороджений медаллю «Хрест Сил спеціальних операцій», а також орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований Герой на сільському кладовищі у Лозуватій. На знак шани у рідному селі на стелі Пам’яті, встановленій на честь загиблих у війні Героїв, викарбуване ім’я Олександра Глухенького. 

    Його добре серце, щирість і людяність назавжди залишаться у пам’яті рідних, друзів та знайомих. Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України!

    Сьогодні, 6 березня, згадаймо в молитві мужнього українського воїна, льотчика армійської авіації, майора Сергія Миколайовича Бондаренка, життя якого обірвалося у бою чотири роки тому під час виконання бойового завдання. 

    Сергій Бондаренко народився 15 вересня 1995 року у селищі Оратів. Навчався у Липовецькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №2. Після закінчення 9 класу вступив до Одеського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, а згодом продовжив навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на льотному факультеті. 

    Після завершення навчання Сергій присвятив своє життя Збройним Силам України. Із 2020 року проходив службу на посаді штурмана вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 18-ї окремої бригади армійської авіації імені Ігоря Сікорського. Виконував бойові завдання у зоні проведення Антитерористичної операції, проявляючи високий професіоналізм, мужність і витримку. За сумлінну службу та успішне виконання завдань йому було достроково присвоєно військове звання капітана. 

    Льотчик виконував польоти на багатоцільовому вертольоті Мі-8, беручи участь у складних бойових операціях. Його екіпаж здійснював транспортування військових, доставку боєприпасів і важливих вантажів, евакуацію поранених та підтримку підрозділів на передовій. 

    З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій Бондаренко став на захист українського неба. Він виконував надскладні бойові вильоти у найгарячіших точках фронту, часто під щільним вогнем противника, залишаючись відданим військовій присязі та своєму обов’язку. 

    6 березня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Архангельське Миколаївської області, вертоліт, у складі екіпажу якого був Сергій, після успішного виконання місії зі знищення ворожої техніки потрапив під ракетний обстріл. Повітряне судно зазнало критичних пошкоджень, екіпаж не мав шансів врятуватися...

    Сергію було лише 26 років, але за цей короткий життєвий шлях він встиг проявити себе справжнім офіцером, відважним льотчиком і вірним сином України. За мужність, героїзм та відданість військовій присязі Сергій Бондаренко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, посмертно — орденом Богдана Хмельницького II ступеня, нагрудним знаком «За вірність народу України» І ступеня. Йому також посмертно присвоєно військове звання майора. 

    Пам’ять про Героя живе у рідному краї. На фасаді Липовецького ліцею №2, де навчався Сергій, відкрито меморіальну дошку на його честь. У Липовці одну з вулиць названо ім’ям Захисника.

    У населеному пункті Лук’янівка, на місці загибелі одного з екіпажів, відкрито Алею пам’яті та пам’ятний знак, де викарбуване ім’я Сергія Бондаренка.

    Світла пам’ять і вічна слава Герою!

    6 березня минає сім років від дня смерті майора Збройних Сил України, учасника Антитерористичної операції Сергія Михайловича Бичкова — воїна, який присвятив своє життя служінню Україні. 

    Сергій Бичков народився 4 вересня 1972 року у селі Росоша. Після закінчення середньої школи вступив до Вольського вищого загальновійськового командного училища тилу, обравши для себе шлях військового. Після навчання проходив службу у лавах Збройних Сил України. 

    З початком російської агресії одним із перших став на захист держави. 18 березня 2014 року, під час першої хвилі мобілізації, був призваний на військову службу за контрактом. Спочатку обіймав посаду старшого офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів, згодом — заступника військового командира, начальника мобілізаційного відділення. 

    Після демобілізації певний час працював у Липовецькому районному військовому комісаріаті. Однак події на сході України не дозволили йому залишатися осторонь. 25 серпня 2014 року, після трагічних подій під Іловайськом, Сергій Бичков знову повернувся до війська, щоб боронити незалежність і територіальну цілісність держави. Відповідно до наказу Міністра оборони України його було переведено до 28-ї окремої механізованої бригади (в/ч А0666), де він служив заступником командира механізованого батальйону. 

    Війна та важкі випробування залишають слід навіть у найсильніших серцях. 6 березня 2019 року у військовій частині Сергій Михайлович помер від раптової зупинки серця. 

    Рідні, друзі та побратими пам’ятають його як справжнього офіцера, мужнього воїна, щиру й добру людину, відповідального, принципового та водночас людяного керівника. Він був відданим своїй справі, жив турботою про рідних і до останнього подиху стояв на захисті української землі. Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України!