Знайти щось велике там, де всі добачали тільки дріб’язок

2 лютого — день народження Валер'яна Підмогильного — визначного українського прозаїка, перекладача таодного з  лідерів "Розстріляного відродження". Він творець інтелектуальної прози, що випередила європейський екзистенціалізм на 20 років. Його називають психологічним письменником, бо аналіз людської психіки був його головним художнім завданням. Водночас Підмогильний – суворий аналітик своєї доби, бачить свій час у сотнях промовистих деталей. Письменник був надзвичайно ерудованим і тонким стилістом, який перетворив українську літературу з «селянської» на європейську. Найвідоміший за романом «Місто», що вийшов у світ у 1928.

В 36 років розстріляний у Сандармосі (Карелія) у Соловецькому таборі за "участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії". Валер'яна Підмогильного було посмертно реабілітовано у 1956 році.

До 125 річчя від дня народження письменника організовано бібліографічний огляд літератури "Знайти щось велике там, де всі добачають дріб'язок" для користувачів дорослого віку.

 

Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України

Леонід Костянтинович Каденюк — перший і єдиний космонавт незалежної України, Герой України, льотчик-випробувач 1-го класу, генерал-майор авіації. У листопаді-грудні 1997 року здійснив 16-денний політ на американському шатлі «Колумбія» (місія STS-87), де вперше розгорнув український прапор у космосі.

Народився в селі Клішківці Чернівецької області в родині вчителів. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків. Політ у космос - був найбільшою мрією життя. І він її здійснив - на шатлі «Колумбія» (NASA).  Політ тривав з 19 листопада по 5 грудня 1997 року. Під час польоту Леонід Каденюк проводив біологічні експерименти, досліджуючи вплив невагомості на ріст рослин.

Після польоту працював у Державному космічному агентстві, був позаштатним помічником Президента з питань авіації і космонавтики, народним депутатом України (2002–2006). Кандидат технічних наук, автор книги «Місія — Космос». Його ім’я назавжди залишилося в історії України як символ наполегливості та мрії про космос.

До 75 – річчя від дня народження Леоніда Костянтиновича  у читальній залі на черговому засіданні жіночого клубу «Горлиця» було проведено інформ – досьє «Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України».

    Сьогодні, 30 січня, свій день народження мав би відзначати Анатолій Вікторович Криворученко — воїн Збройних Сил України, наш земляк із села Зозів. Йому мало б виповнитися 34 роки...

    Анатолій народився 30 січня 1992 року у багатодітній родині. Зростав у рідному селі, навчався у Зозівській школі, згодом здобув фах електрика у професійному училищі. У мирному житті був працьовитим, відповідальним, дбав про родину, створив власне господарство. Разом із дружиною виховували двох синів.

    У січні 2023 року Анатолій став до лав Збройних Сил України. Служив зовнішнім пілотом — оператором безпілотних літальних апаратів у складі 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1-го стрілецького батальйону. Він добре знав свою справу, відповідально виконував бойові завдання, боронячи українську землю. 

    22 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоандріївка Пологівського району Запорізької області, солдат Анатолій Криворученко загинув. Він віддав життя за волю, незалежність і майбутнє України. 

    Вічна пам’ять та слава Захиснику України!

    Пам’ять... Спогади... Вічний біль... Це те, що залишив рідним, побратимам і кожному, хто його знав Анатолій Володимирович Василишин. 30 січня минає рік від дня загибелі нашого земляка, воїна Збройних Сил України. 

    Анатолій народився 19 березня 1996 року у Вінниці, однак виростав і навчався у селі Зозівка, де проживала його родина. Закінчивши школу, здобув професії слюсаря-ремонтника та тракториста-машиніста у Зозівському професійному аграрному ліцеї. У мирному житті працював на будівництві, мав мрії та плани, які так і не судилося реалізувати. 

    Після мобілізації 14 листопада 2024 року Анатолій став до строю 21-ї окремої механізованої бригади, виконуючи бойові завдання на Курському напрямку. 30 січня 2025 року, у районі населеного пункту Миколаєво-Дар’їно Суджанського району Курської області, під час стримування ворожих сил, він загинув. На той момент йому було лише 28 років. 

    Солдата Анатолія Василишина поховали у Зозівці. У пам’яті земляків він залишиться світлим, працьовитим і щирим хлопцем, який поліг за волю України.

    Вічна шана та пам’ять!

ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

 

ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

    29 січня 2026 року українці вшановують 108-у річницю пам’яті Героїв Крут, чий подвиг став символом незламності та стійкості всього українського народу в боротьбі за незалежність.  Цього дня вшановують юнаків — студентів, гімназистів і курсантів, які 1918 року стали на захист Української Народної Республіки. 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути на Чернігівщині близько кількох сотень українських добровольців стримували наступ значно численнішого більшовицького війська.

Крутівська битва — це один з найбільш героїчних епізодів історії України, у якому національно свідома молодь відчайдушно намагалась зберегти українську незалежність від більшовицького наступу.

 Українська нація довела, що може і вміє боронити свою державу. І буде це робити незважаючи ні на що. Бій під Крутами залишається символом стійкості, патріотизму та героїзму української молоді у боротьбі за незалежність, а сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України.

Для користувачів юнацького віку у КЗ «Липовецька публічна бібліотека» представлено виставку «Пам’яті героїв Крут присвячується», адже наша місія – зберегти пам`ять та  передати її молодому поколінню.    

    Сьогодні минає рік від дня героїчної загибелі нашого земляка — захисника України Олексія Анатолійовича Казмірука, уродженця Вінниці, жителя села Росоша. 

    Олексій народився 27 серпня 1989 року у місті Вінниця. Закінчивши 8 класів Прибузької школи, разом із родиною переїхав до села Росоша, де пройшли його юнацькі роки. Опанував електросправу, закінчивши ПТУ. Створив сім’ю, у якій разом із дружиною виховував трьох діток.

    Та з осені 2024 року життя змінилося. 19 жовтня 2024 року Олексія мобілізували. Служив солдатом — водієм-електриком відділення управління 3-го механізованого розрахунку 120-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону (в/ч А5001). 

    29 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання зі стримування ворожої агресії поблизу населеного пункту Котлине Покровського району на Донеччині, Олексій загинув. Йому було лише 35 років...

    Оборонця поховали на Алеї Слави в Росоші. Згодом у селі було відкрито Стелу Пам’яті, де поряд із іменами інших Героїв з’явилася й меморіальна плита на честь Олексія Казмірука. За мужність, стійкість, вірність військовій присязі та відданість Україні Захисника посмертно нагороджено орденом “Хрест Героя”.

    Його ім’я вписане в історію боротьби українського народу за свою свободу і право жити на власній землі. Схилімо голови перед пам’яттю Героя. Вічна слава!

Крути - наша слава, наша історія

 Крути - наша слава, наша історія

    29 січня ми схиляємо голови перед пам’яттю Героїв Крут - молодих і мужніх хлопців, які у 1918 році змінили хід історії. Бій на невеликій залізничній станції став для нашого народу символом неймовірної стійкості. Це була не просто оборонна операція - це був свідомий чин самопожертви української молоді заради свободи майбутніх поколінь.

    Студенти та гімназисти, фактично ще діти, мали мужність сказати: «Україна понад усе». Вони вийшли один на один із ворогом, щоб ми сьогодні мали найсвятіше право - право пишатися своєю Батьківщиною та бути господарями на власній землі.

    У відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання проведено бібліографічний огляд «Крути - наша слава, наша історія»,  читачі мали змогу познайомитися з документальними нарисами, спогадами очевидців та художніми творами, що оживляють події того буремного січня.

    Пам’ять про крутян - це не лише квіти біля пам’ятників, а насамперед знання про їхній подвиг. Запрошуємо кожного відвідати нашу бібліотеку, погортати сторінки історичних видань та відкрити для себе величний чин українського юнацтва. Адже народ, який пам’ятає своїх героїв, - непереможний!

    Слава Україні! Героям - Слава!