Сьогодні минає рік від дня, коли у бою за Україну загинув мужній воїн, житель села Лозувата,  старший солдат Олександр Олександрович Глухенький. 

    Олександр народився 22 листопада 1983 року у селі Лозувата. Після закінчення Лозуватської загальноосвітньої школи вступив до Вороновицького ПТУ, де здобув спеціальність зварювальника. Дуже рано навчився самостійно долати життєві труднощі та приймати важливі рішення. Він не боявся жодної роботи, цінував чесну працю та завжди прагнув забезпечити свою родину. 

    У 2010 році Олександр створив сім’ю. Разом із дружиною Оксаною вони виховували сина Дениса. У мирний час працював у «Новій пошті», був людиною щирою, доброзичливою, завжди готовою підтримати й допомогти іншим. У липні 2024 року його було мобілізовано до лав Збройних Сил України. Старший солдат Олександр Глухенький ніс службу у Силах спеціальних операцій ЗСУ на посаді оператора-вогнеметника штурмового підрозділу. Побратими згадують його як відважного воїна, який відповідально виконував бойові завдання та ніколи не відступав перед труднощами. 

    Бойовий шлях Захисника пролягав через райони Сумської, а згодом і Курської області, де він разом із побратимами стримував ворога та захищав українську землю. 6 березня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі села Гуєво Суджанського району Курської області, Олександр загинув у бою за свободу та незалежність України. Йому було лише 41 рік...

    За віддану службу та мужність він був нагороджений медаллю «Хрест Сил спеціальних операцій», а також орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований Герой на сільському кладовищі у Лозуватій. На знак шани у рідному селі на стелі Пам’яті, встановленій на честь загиблих у війні Героїв, викарбуване ім’я Олександра Глухенького. 

    Його добре серце, щирість і людяність назавжди залишаться у пам’яті рідних, друзів та знайомих. Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України!

    Сьогодні, 6 березня, згадаймо в молитві мужнього українського воїна, льотчика армійської авіації, майора Сергія Миколайовича Бондаренка, життя якого обірвалося у бою чотири роки тому під час виконання бойового завдання. 

    Сергій Бондаренко народився 15 вересня 1995 року у селищі Оратів. Навчався у Липовецькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №2. Після закінчення 9 класу вступив до Одеського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, а згодом продовжив навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на льотному факультеті. 

    Після завершення навчання Сергій присвятив своє життя Збройним Силам України. Із 2020 року проходив службу на посаді штурмана вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 18-ї окремої бригади армійської авіації імені Ігоря Сікорського. Виконував бойові завдання у зоні проведення Антитерористичної операції, проявляючи високий професіоналізм, мужність і витримку. За сумлінну службу та успішне виконання завдань йому було достроково присвоєно військове звання капітана. 

    Льотчик виконував польоти на багатоцільовому вертольоті Мі-8, беручи участь у складних бойових операціях. Його екіпаж здійснював транспортування військових, доставку боєприпасів і важливих вантажів, евакуацію поранених та підтримку підрозділів на передовій. 

    З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій Бондаренко став на захист українського неба. Він виконував надскладні бойові вильоти у найгарячіших точках фронту, часто під щільним вогнем противника, залишаючись відданим військовій присязі та своєму обов’язку. 

    6 березня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Архангельське Миколаївської області, вертоліт, у складі екіпажу якого був Сергій, після успішного виконання місії зі знищення ворожої техніки потрапив під ракетний обстріл. Повітряне судно зазнало критичних пошкоджень, екіпаж не мав шансів врятуватися...

    Сергію було лише 26 років, але за цей короткий життєвий шлях він встиг проявити себе справжнім офіцером, відважним льотчиком і вірним сином України. За мужність, героїзм та відданість військовій присязі Сергій Бондаренко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, посмертно — орденом Богдана Хмельницького II ступеня, нагрудним знаком «За вірність народу України» І ступеня. Йому також посмертно присвоєно військове звання майора. 

    Пам’ять про Героя живе у рідному краї. На фасаді Липовецького ліцею №2, де навчався Сергій, відкрито меморіальну дошку на його честь. У Липовці одну з вулиць названо ім’ям Захисника.

    У населеному пункті Лук’янівка, на місці загибелі одного з екіпажів, відкрито Алею пам’яті та пам’ятний знак, де викарбуване ім’я Сергія Бондаренка.

    Світла пам’ять і вічна слава Герою!

    6 березня минає сім років від дня смерті майора Збройних Сил України, учасника Антитерористичної операції Сергія Михайловича Бичкова — воїна, який присвятив своє життя служінню Україні. 

    Сергій Бичков народився 4 вересня 1972 року у селі Росоша. Після закінчення середньої школи вступив до Вольського вищого загальновійськового командного училища тилу, обравши для себе шлях військового. Після навчання проходив службу у лавах Збройних Сил України. 

    З початком російської агресії одним із перших став на захист держави. 18 березня 2014 року, під час першої хвилі мобілізації, був призваний на військову службу за контрактом. Спочатку обіймав посаду старшого офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів, згодом — заступника військового командира, начальника мобілізаційного відділення. 

    Після демобілізації певний час працював у Липовецькому районному військовому комісаріаті. Однак події на сході України не дозволили йому залишатися осторонь. 25 серпня 2014 року, після трагічних подій під Іловайськом, Сергій Бичков знову повернувся до війська, щоб боронити незалежність і територіальну цілісність держави. Відповідно до наказу Міністра оборони України його було переведено до 28-ї окремої механізованої бригади (в/ч А0666), де він служив заступником командира механізованого батальйону. 

    Війна та важкі випробування залишають слід навіть у найсильніших серцях. 6 березня 2019 року у військовій частині Сергій Михайлович помер від раптової зупинки серця. 

    Рідні, друзі та побратими пам’ятають його як справжнього офіцера, мужнього воїна, щиру й добру людину, відповідального, принципового та водночас людяного керівника. Він був відданим своїй справі, жив турботою про рідних і до останнього подиху стояв на захисті української землі. Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України!

    5 березня минає два роки від загибелі Захисника України Вадима Вадимовича Віннічука. Згадаймо в молитві юного воїна, якому назавжди залишиться лише 20...

    Вадим народився 1 грудня 2003 року в селі Хороша на Вінниччині. Навчався у Скитківській та Липовецькій школах, згодом закінчив Зозівський професійний аграрний ліцей, здобувши фах тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. Працював на будівництві, трудився на заводі «Яблуневий дар». Брався за будь-яку роботу, мріяв про мотоцикл, хотів працювати на землі, створити родину, жити й радіти життю. 

    Та у 18 років зробив свідомий вибір — став на захист України. У січні 2023 року добровольцем підписав контракт. Пройшов підготовку у Великій Британії, після чого у складі 21-ї окремої механізованої бригади боронив державу на найгарячіших напрямках — Херсонщина, Лиман, Мар’їнка, Миколаїв, Терни. Отримав поранення, пройшов реабілітацію — і знову повернувся до побратимів. 

    5 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Терни на Донеччині, солдат Вадим Віннічук з позивним «Вінні» загинув від удару ворожого FPV-дрона. 

    Він був життєлюбом і оптимістом. Добрий, чесний, мужній, справедливий — таким він назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав. 

    Похований Вадим у рідному селі Хороша. Він віддав найдорожче — своє молоде життя — за нашу свободу. Він вірив у перемогу України. Вічна та світла пам’ять Герою!

    4 березня — день народження Захисника України Олександра Володимировича Говорова. Сьогодні йому мало б виповнитися 36 років... Та безжальна війна обірвала його життя у 33. 

    Олександр народився 4 березня 1990 року в місті Боярка, дитинство та юність провів у Києві. Після закінчення школи здобув фах у технічному училищі — став майстром холодильних установок. У 2009 році проходив строкову службу в Збройних Силах України у навчальному центрі «Десна». Після демобілізації працював у будівельній сфері, жив звичайним мирним життям, будував плани на майбутнє. 

    У лютому 2023 року Олександр був мобілізований до лав ЗСУ. Служив рядовим у відділенні розвідки 37-ї бригади морської піхоти. Відважно брав участь у боях за цілісність і незалежність України на Донеччині. 

    У ніч з 21 на 22 серпня 2023 року під час бою поблизу населеного пункту Урожайне Донецької області він отримав важкі поранення, до останнього прикриваючи своїх побратимів. Двадцять днів Олександр мужньо боровся за життя у Київському військовому госпіталі, але 10 вересня його серце зупинилося. 

    Добрий, щирий, відкритий до людей, надійний товариш і відданий син своєї держави — таким він назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів і побратимів. На подвір’ї Росошанського ліцею його ім’я викарбуване на Стелі Пам’яті, а в серцях близьких — назавжди живе світла згадка про нього. 

    Схилімо голови у молитві за його душу. Вічна пам’ять!

МАЙБУТНЄ ДИКОЇ ПРИРОДИ

  МАЙБУТНЄ ДИКОЇ ПРИРОДИ

     Щороку 3 березня мешканці планети Земля відзначають Всесвітній день дикої природи. Дика природа - це світ, який існував задовго до людини. Але сьогодні саме від людини залежить її майбутнє.

    Природа планети не лише гарна і корисна, але й дуже тендітна і вразлива. Ставитися до неї треба бережно і дбайливо. Людина назвала себе господарем планети, тому на ній лежить відповідальність за її збереження. У природі все взаємопов’язане одним ланцюжком. І варто розірватися йому, як почнуть зникати рослини і тварини, а згодом може загинути і сама людина.

    Дика природа - це ліси, степи, гори, річки й моря, у яких живуть тисячі видів тварин і рослин. Вона є основою життя на планеті.

     Земля дуже цікава ще й тим, що на кожному континенті є різні тварини і рослини, яких нема ніде більше. Частина з них знаходиться вже на межі зникнення і люди докладають чималих зусиль, щоб зберегти популяцію.

    На території України діє безліч громадських організацій, що привертають увагу до проблем, пов’язаних із станом диких тварин та рослин. Пропонуються шляхи їх розв’язання, до цього залучаються активісти та представники влади.

    На жаль, війна завдає значної шкоди природним територіям України. Обстріли, пожежі, руйнування екосистем загрожують біорізноманіттю та дикій природі. Саме тому зараз, як ніколи, важливо дбати про природу та її мешканців.

     Якщо ми навчимося жити в гармонії з довкіллям, то зможемо зберегти багатство планети для наступних поколінь. 

    На базі Липовецького ліцею №1 імені Василя Липківського, напередодні Всесвітнього дня дикої природи, відбулося засідання молодіжного екологічного клубу “Зелена хвиля”.

    Сьогодні, 3 березня, минає три роки, як перестало битися серце молодого Захисника України — Анатолія Олеговича Собка. 

    Анатолій народився 13 червня 1999 року в селі Нападівка. Навчався у Нападівській школі, після її закінчення опановував професію будівельника та працював на будівництві. Попереду було ціле життя — мрії, плани, родина...

    Ще до повномасштабного вторгнення він на контрактній основі служив у Збройних Силах України. А з початком великої війни, солдат, старший стрілець військової частини А2643 продовжив службу в лавах ЗСУ, залишаючись вірним присязі та українському народові. Він стояв у строю разом із побратимами, боронив рідну землю, наближав перемогу. 

    Та жорстока війна не минає безслідно... 3 березня 2023 року, перебуваючи у відпустці, серце воїна раптово зупинилося. Йому було лише 23. Йому б ще жити й жити, ростити донечку, радіти кожному дню...

    Пам’ятаймо, якою ціною дається нам кожен день. Схилімо голови у молитві за душу воїна, який був вірним Україні до останнього подиху. Вічна пам’ять і слава Захиснику України!