пʼятниця, 13 лютого 2026 р.

Піаніст-віртуоз, педагог і музичний діяч

Піаніст-віртуоз, педагог і музичний діяч

    15 лютого минає 95 років з дня смерті видатного українського композитора, піаніста-віртуоза, педагога й музичного діяча, нашого земляка Миколи Аполлоновича Тутковського.

    Народився Микола Тутковський 5  лютого 1857 року в місті Липовець у родині службовця, титулярного радника Аполлона Лукича Тутковського. Велику роль у формуванні його світогляду й мистецьких здібностей відіграла мати — Юлія Антонівна, жінка високої культури та музичного обдарування, яка прищепила дітям любов до мистецтва. 

    У 1880 році він закінчив музичне училище Київського відділення музичного товариства (клас фортепіано В. Пухальського, клас теорії музики А. Казбирюка), після чого десять років викладав у цьому закладі та активно виступав як піаніст у симфонічних і камерних концертах. У 1881 році екстерном склав іспити в Петербурзькій консерваторії на звання вільного митця.

    У 1893 році Микола Тутковський відкрив у Києві власну музичну школу, в якій працював до 1930 року. У 1920–1923 роках був професором Київської консерваторії, у 1923–1929 роках — Державного музичного технікуму в Києві. Серед його учнів — відомі музиканти, зокрема Левко Ревуцький, О. Каневцев, Л. Паращенко, В. Золденко-Круглов, В. Петрушевський, М. Кузьмін та інші.

    Микола Аполлонович — автор творів для симфонічного оркестру, фортепіано, скрипки, віолончелі й хору, опери «Буйний вітер», а також підручника «Керівництво до вивчення гармонії» (1905). За внесок у розбудову Української Держави у 1924 році йому було присвоєно звання Герой Праці.

    Помер Микола Тутковський 15 лютого 1931 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

    До 95-річчя з дня смерті композитора у відділі обслуговування дорослих користувачів КЗ “Липовецька публічна бібліотека” підготовлено інформ-досьє, присвячене його життю та творчості, що стало ще однією нагодою вшанувати пам’ять видатного земляка та згадати його вагомий внесок у розвиток української музичної культури.

Даруй книги з любов'ю

 Даруй книги з любов'ю

    Дорогі друзі, дякуємо вам за участь в благодійній акції «Даруй книги з любов’ю», яка присвячена Міжнародному дню дарування книг. Ми вражені вашою щирістю! Завдяки вам полиці нашої бібліотеки поповнилися новими виданнями, які вже зовсім скоро знайдуть своїх перших читачів.

ПОБАЧЕННЯ З КНИГОЮ

                                     ПОБАЧЕННЯ З КНИГОЮ

    14 лютого - День любителів бібліотек. Це свято для всіх, хто цінує книгу, затишок читальних залів та інформаційну підтримку.   

  Бібліотека була і буде своєрідним осередком інформаційних матеріалів, місцем, де можна дізнатися багато цікавого і корисного, вона є центром творчого розвитку, що надає умови для спілкування між людьми різних поколінь.  

   Молодь і книга – поняття нероздільні. З кожним днем читання стає популярним трендом в Україні. Книги відіграють фундаментальну роль у житті молоді, слугуючи не лише джерелом знань, а й інструментом для розвитку критичного мислення, емоційного інтелекту та уяви. Вони допомагають формувати особистість, виховують моральні цінності, розширюють світогляд та підвищують грамотність, пропонуючи глибоке пізнання життя. 

    Наша бібліотека постійно розширює свій фонд, замовляючи нові і рідкісні видання орієнтуючись на потреби відвідувачів. На сьогоднішній виставці - рекомендації “Побачення з книгою” для користувачів юнацької кафедри ми пропонуємо книги, які надихають та надають практичні поради для молоді. Видання наповнені оригінальними ідеями, відкриттями, відвертостями. Маємо надію, що допоможемо знайти молодим читачам свою книгу!





 

середа, 11 лютого 2026 р.

    Схилімо голови перед світлою пам’яттю Героя України — Юрія Павловича Мигуна. 11 лютого — день, який мав би бути наповнений усмішками, планами на майбутнє, але замість слів привітання — слова вічної шани й болю...  

    Юрій народився 11 лютого 1994 року у селі Скитка, виріс у селі Щаслива. Навчався у Білозерівській школі, був активним, щирим, спортивнимЗакінчив Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, працював учителем фізичної культури у рідній школі, гуртував молодь, розвивав спорт.

    Та коли Україна стала у вогні війни, Юрій без вагань став у стрій. У березні 2022 року був призваний до лав ЗСУ, добровільно пішов захищати державу у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Сапер, інструктор, сержант — мужній, сміливий, професійний воїн.

    Він пройшов Баштанку, брав участь у звільненні Херсона, за що отримав почесний блакитний штормовий берет морської піхоти. Виконував найскладніші бойові завдання на Донеччині — Слов’янськ, Мар’їнка, Вугледар, Старомайорське. За мужність і відвагу був нагороджений медаллю «За військову службу Україні». 

    14 червня 2023 року сержант Юрій Мигун героїчно загинув у ближньому бою під час звільнення населеного пункту Старомайорське. 

    Тепер воїну назавжди — 29... Його ім’я — на меморіальній дошці рідного ліцею та назві центральної вулиці села Щаслива.
    Вічна пам’ять, вічна слава і шана Герою України!

    11 лютого минає три роки, як Захисник України Микола Вікторович Синіцький став нашим небесним воїном. Три роки пам’яті про Людину честі, мужності й самопожертви. 

    Микола народився 23 травня 1983 року, зростав у Липовці. Після закінчення Липовецької ЗОШ №3 здобув фах водія-електрика у Зозівському ПАЛ. Відслужив строкову військову службу, працював, шукав себе — і знайшов у служінні Україні.  У 2003 році свідомо обрав шлях воїна — підписав контракт із 30 окремою механізованою бригадою імені князя Костянтина Острозького. Служив механіком-водієм окремого пожежного взводу. 

    У 2004 році брав участь у миротворчій місії в Косово, де був відзначений іменним годинником Міністра оборони України та представлений до нагородження медаллю «За мужність». 

    З 2014 року воював на найгарячіших напрямках — Савур-Могила, Іловайськ. Отримав важке поранення й контузію, але продовжив службу. Під час вибухів арсеналу в Калинівці мужньо боровся з вогнем до кінця, за що був нагороджений. Загалом мав понад 11 медалей і відзнак. 

    Проживав із родиною у Новограді-Волинському. Був турботливим батьком. 11 лютого 2023 року, під час лікування у шпиталі, його серце зупинилося. Після себе він залишив трьох дітей...

    Світла пам’ять і вічна слава Захиснику України!

понеділок, 9 лютого 2026 р.

    Сьогодні, 9 лютого, минає 11 років від дня загибелі Романа Миколайовича Грушка — Героя АТО, який віддав своє життя за свободу та незалежність України. 

    Роман народився в родині кадрового військового. Навчався у Липовецькій середній школі №2, після закінчення якої вступив до Вінницького залізничного технікуму на спеціальність «Лісництво». Строкову службу проходив у Вінницькій мотострілецькій частині №3008, демобілізувався у званні старший стрілець. До початку війни працював у лісництві. 

    З 20 серпня 2014 року Роман добровільно пішов захищати країну, був призваний до 30-ї окремої гвардійської механізованої бригади. Служив старшим стрільцем відділення військової розвідки, оператором-навідником БМП-2. Разом із побратимами брав участь у найважчих боях Дебальцівського сектору Антитерористичної операції, завжди залишаючись надійним, справедливим і справжнім товаришем. 

    9 лютого 2015 року поблизу населеного пункту Нижня Кам’янка Донецької області під час ворожого танкового обстрілу Роман героїчно загинув, захищаючи Україну. 

    За проявлену мужність, незламність духу та вірність присязі посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На стінах Липовецького ліцею №2 встановлено меморіальну дошку на його честь. 

    Вічна пам’ять нашому землякові. Слава Герою!

субота, 7 лютого 2026 р.

Вооk- хвилинка про новинки

Дорогі друзі! Пропонуємо вам відеоперегляд нових книг, які надійшли до нашої бібліотеки.