18 квітня — день народження, який назавжди залишиться днем світлої пам’яті... Сьогодні могло б виповнитися 33 роки нашому земляку із села Росоша — капітану Державної прикордонної служби України, мужньому Захиснику Олегу Анатолійовичу Яківчуку. 

    Олег народився 18 квітня 1993 року у родині вчителів. З дитинства був щирим, світлим і цілеспрямованим. Після закінчення Росошанської школи навчався у Вінницькому аграрному університеті, а згодом вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. 

    Із 2016 року присвятив себе військовій службі. Розпочинав військовий шлях у Сумському прикордонному загоні, згодом продовжив службу у Луганському, де обіймав посаду у відділі внутрішньої та власної безпеки. Був мужнім, відповідальним і перспективним офіцером, якому довіряли побратими. З перших хвилин повномасштабної війни став на захист України, стримуючи ворога поблизу Краснопілля. Його шлях — це шлях справжнього воїна, сповнений відваги, честі та відданості. 

    29 червня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Курдюмівка на Донеччині, Олег Яківчук героїчно загинув, до останнього подиху залишаючись вірним присязі та Україні. Йому назавжди 31...

    За свою службу був нагороджений численними відзнаками, серед яких медаль «Ветеран війни – учасник бойових дій», нагрудні знаки «За мужність в охороні Державного кордону України», «Відмінний прикордонник», «Третій прикордонний загін ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса». Посмертно відзначений державними нагородами за мужність і героїзм - Хрестом Героя та орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

    Світла пам’ять Захиснику! Вічна шана і низький уклін!

    18 квітня — день, коли біль не стихає... День пам’яті нашого земляка, мужнього Захисника України — Руслана Петровича Ткача, який загинув цього дня два роки тому.

    Руслан Ткач народився 25 вересня 1980 року в селі Щаслива у простій працьовитій родині. Після закінчення місцевої школи навчався у Зозівському ПТУ, де здобув професію електрика холодильних установок. Відслужив строкову військову службу на посаді зв’язківця. Повернувшись до мирного життя, працював на будівництві. 

    У червні 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України. Службу проходив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, у гранатометному взводі роти вогневої підтримки. Майже два роки він мужньо боронив рідну землю на передовій, залишаючись відданим військовій присязі. 

    Добрий, щирий, надійний товариш — таким запам’ятався Руслан побратимам. Він понад усе цінував дружбу і завжди був готовий прийти на допомогу. Спочатку надійшла тривожна звістка про зникнення безвісти, а згодом — страшне підтвердження непоправної втрати. 18 квітня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новомихайлівка Покровського району Донецької області, солдат Руслан Ткач героїчно загинув у бою за Батьківщину. 

    За особисту мужність і самопожертву Захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований у рідному селі Щаслива.

    Він віддав своє життя за Україну, й ми не маємо права забути... Світла пам’ять Герою! Слава Україні!

Головне - бути Людиною!

 Головне - бути Людиною!

    15 квітня народився наш видатний земляк — український письменник-сатирик Олег Чорногуз. До 90-річчя від дня його народження у відділі обслуговування дорослих користувачів КЗ «Липовецька публічна бібліотека» організовано бібліографічний огляд літератури, де представлено найвідоміші твори автора та матеріали про його життєвий і творчий шлях. Відвідувачі мали змогу ознайомитися з книгами та більше дізнатися про постать письменника. 

    Олег Чорногуз — український письменник, журналіст, редактор, один із найвідоміших майстрів сатири й гумору. Народився на Вінниччині, навчався у Київському університеті імені Тараса Шевченка. Свою творчу діяльність розпочав у районній пресі, а згодом понад два десятиліття працював у журналі «Перець», де пройшов шлях від фейлетоніста до головного редактора. Також очолював видавництво «Радянський письменник» та активно долучався до громадського й культурного життя України. 

    Увійшов в історію літератури як автор першого українського сатиричного роману «Аристократ із Вапнярки». Його творчий доробок охоплює сатиричні романи, гумористичні та публіцистичні твори, поезію й дитячу літературу. Твори письменника перекладені багатьма мовами світу та друкувалися за кордоном. За свою діяльність удостоєний численних нагород і літературних премій. Творчість Олега Чорногуза вирізняється гострим сатиричним баченням, глибоким розумінням суспільних процесів і залишається актуальною й сьогодні, спонукаючи до роздумів і усмішки.

Олег Чорногуз – король гумору і сатири

 Олег Чорногуз – король гумору і сатири

Слово з усмішкою

Слово з усмішкою

Гумор - це велика сила, що допомагає долати труднощі та бачити світ світлішим. Сьогодні літературна Україна відзначає славний ювілей -90 років від дня народження письменника, публіциста, нашого земляка Олега Чорногуза.

Олег Федорович народився 15 квітня 1936 року на Вінниччині. Його шлях до визнання був сповнений несподіваних поворотів: залишивши військове училище, він обрав журналістику в Київському університеті імені Т. Шевченка. Понад 20 років свого життя письменник віддав легендарному часопису «Перець», де пройшов шлях від фейлетоніста до головного редактора.

У відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання представлено літературну викладку «Слово з усмішкою», де представлені твори, що стали класикою та здобули престижні премії імені Остапа Вишні, Івана Багряного та Олеся Гончара. Серед експонованих видань знамениті романи «Аристократ» із Вапнярки», «Претенденти на папаху», «Вавілон на Ґудзоні», «Притулок для блазнів». Гостра публіцистика та повісті «Рабів на бал не запрошують», «Ремезове болото», «Я хочу до моря», «Діти колонії». Збірки гуморесок «Сіамський слон», «Веселі поради», «Українські колобки», «Самогубець за покликанням».

Творчість Олега Чорногуза - це ціла епоха. Його романи не втрачають актуальності, адже влучно описують людські характери. Запрошуємо всіх відвідати нашу бібліотеку та обрати книгу, яка подарує вам не лише гарний настрій, а й мудру пораду від великого Майстра.

Великий щирий друг дітей

Великий щирий друг дітей

Світ дитячої літератури - це особливий простір, де оживають квіти, звірі навчають мудрості, а щирість стає головним провідником у доросле життя. Днями у нашій бібліотеці відбулася літературна година «Великий щирий друг дітей», присвячена пам’яті справжньої майстрині слова, чиє життя довжиною у 91 рік стало символом відданості дітям та рідній культурі - Оксані Іваненко.

Книги письменниці - це «чарівні зерна» щедрості. Вони сіють у дитячих душах милосердя до всього живого, допомагаючи пізнати красу рідної природи та складність людських стосунків.

Оксана Іваненко залишила по собі величезний творчий спадок. Серед її найвідоміших книжок для дітей та юнацтва: «Майка та жабка», «Дитячий садок», «Черевички», «Лісові казки», «Великі очі», «Джмелик», «Три бажання», «Куди літав журавлик», «Казки»

Проте талант письменниці не обмежувався лише казками. Окрему увагу заслуговують її твори про видатних діячів нашої культури. Завдяки її повістям та романам перед читачами оживають постаті першодрукаря Івана Федорова («Друкар книг небачених»), гетьмана Богдана Хмельницького, славетного Кобзаря («Тарасові шляхи») та неперевершеної Марка Вовчка («Марія»).

Оксана Іваненко прожила довге і плідне життя, ставши вчителем для багатьох сучасних казкарів. Її голос продовжує звучати в кожній книжці на бібліотечній полиці, чекаючи на нового читача, якому він відкриє таємниці природи та велич людського духу.

    12 квітня — день, коли народився Микола Олексійович Гаврилюк — воїн, чия доля стала частиною історії боротьби за Україну. 

    Він був із простої багатодітної селянської родини, народжений 12 квітня 1973 року в селі Війтівці. Наймолодший у сім’ї, працьовитий і щирий, він зростав із любов’ю до рідної землі. Обрав мирну професію — тракториста, працював на землі, будував дім, створив сім’ю, виховував сина. Його знали як сумлінного працівника, доброго товариша, людину, на яку можна покластися. 

    Та коли на українську землю прийшла війна — він став воїном. У квітні 2024 року Миколу мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання — одразу передова. Стрілець-снайпер штурмового підрозділу, він опинився там, де найважче — поблизу Бахмута, серед пекла війни, де кожен день — це боротьба за життя і свободу. 

    23 червня 2024 року під час контрнаступу в районі населеного пункту Сокіл на Донеччині він вступив у бій, з якого не повернувся... Дев’ять місяців вважався зниклим безвісти. Рідні чекали... вірили... молилися... Та прийшла страшна звістка — Микола загинув. Він віддав найдорожче — своє життя — за те, щоб ми жили. За рідну землю. За Україну. 

    За мужність і відданість Батьківщині Миколу Гаврилюка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). У рідному селі відкрито меморіальну дошку — як знак пам’яті про воїна, який став щитом для свого народу. 

    Світла пам’ять! Герої не вмирають — вони живуть у нашій пам’яті, у нашій свободі, у кожному новому дні України.