КЗ “Липовецька публічна бібліотека” долучилася до Всеукраїнської інформаційно-просвітницької тематичної акції «Національний тиждень читання поезії», яку вже втретє організовує Український інститут книги. Цьогоріч Тиждень триває з 16 по 22 березня 2026 року та проходить під символічною темою «Золотий гомін», натхненною однойменною ліричною поемою Павла Тичини. 

    У межах акції в бібліотеці було проведено голосні читання, під час яких звучали твори авторів-дисидентів, шістдесятників та поетів сучасної української літератури, голос якої особливо виразно звучить у час війни. 

    «Золотий гомін» Павла Тичини — це про духовне відродження українського народу, про таку бажану свободу, нерозривну з відчуттям тривоги. І сьогодні, через понад століття, ці рядки не втрачають своєї актуальності, звучать про те саме: волю, надію і світло, той вогонь, що перемагає.

    Кажуть, час лікує, але для тих, хто знав Григорія Кучера, цей день назавжди залишиться відкритою раною. Два роки тому, 20 березня, під Зміївкою на Херсонщині, обірвалося життя людини з великим серцем і золотими руками. 

    Григорій народився 12 березня 1985 року в селі Зозів у багатодітній родині. Він з дитинства знав ціну праці та вірності своєму слову. Після школи та ПТУ став механізатором — людиною, яка плекала рідну землю. Працював у «Сімекс Агро», виховував синів і понад усе мріяв, щоб вони ніколи не знали жахів війни. 

    У травні 2022 року Григорій змінив мирний трактор на зброю. Стрілець-снайпер десантно-штурмового підрозділу, він боронив нас на найважчих ділянках Херсонського напрямку. Навіть після поранення та реабілітації він не залишився в тилу. 

    Свій останній бій захисник прийняв 20 березня 2024 року, рятуючи побратимів. Він віддав своє життя, щоб жили інші. 

    Сьогодні меморіальна дошка на стінах Зозівського ліцею щодня нагадує учням про ціну нашої свободи. Григорій назавжди залишиться для земляків прикладом щирості, працьовитості та неймовірної відваги. 

    Вічна пам’ять і слава Герою!

    20 березня — день, який мав бути сповнений радості, сміху та планів на майбутнє. Сьогодні свій день народження міг би святкувати Євгеній Сергійович Лушніков. Але війна внесла свої страшні корективи: тепер цей день — про пам’ять, про нестерпний біль втрати та безмежну вдячність за чин Героя. 

    Євгеній народився у селі Славна у 1997 році. Його шлях не був легким — рано пізнав гіркоту сирітства, але це не озлобило його серце, а загартувало волю. Він будував звичайне життя: здобув професію електрика у Зозівському ПАЛ, відслужив строкову службу, працював у Києві, створив сім’ю. 

    Коли ворог прийшов на поріг, він не вагався. Євгеній пішов добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення. Навіть важке поранення та отримана група інвалідності не змогли його зупинити. Маючи законне право залишитися в тилу, він обрав інше — повернутися до своїх. 

    У складі легендарної 46-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ він боровся за кожен клаптик української землі. Його мужність була відзначена високими нагородами: медаллю «Честь. Слава. Держава», нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі», орденом «За мужність» III ступеня. 

    7 січня 2024 року під час ворожого обстрілу поблизу Курахового на Донеччині серце нашого Захисника зупинилося. Ворожий снаряд обірвав молоде життя.

    Євгенію, назавжди залишиться 26... Він був справжнім сином своєї землі, її щитом і її гордістю. Світла пам’ять!

    У цей день колись лунали вітання... Сьогодні ж — тиша, свічка і наша пам’ять. 19 березня  — день коли народився захисник Анатолій Володимирович Василишин. Йому б виповнилося 30, але війна змінила все. 

    Анатолій народився 19 березня 1996 року у Вінниці, дитинство та юність минули у селі Зозівка. Тут він здобув освіту, опанував професії слюсаря-ремонтника та тракториста-машиніста, тут починав своє доросле життя. Працював на будівництві, був працьовитим, щирим, відкритим до людей. У нього були плани, бажання, прості людські мрії... Та війна забрала можливість їх здійснити. Він не встиг створити сім’ю, не встиг прожити своє життя так, як заслуговував. 

    У листопаді 2024 року Анатолій став до лав Збройних Сил України. У складі 21-ї окремої механізованої бригади він боронив державу на Курському напрямку. Сміливо і гідно виконував свій обов’язок — так, як це роблять справжні захисники. 

    30 січня 2025 року, під час бою поблизу населеного пункту Миколаєво-Дар’їно, його життя обірвалося... Довгий час він вважався безвісти зниклим, і лише згодом повернувся до рідної землі — «на щиті». 

    Найтяжчий біль — у тому, що мати так і не дочекалася сина... Вона пішла у вічність, не почувши звістки про нього. Батька не стало ще раніше. Його шлях додому був сповнений тиші й сліз...

    Світла пам’ять та вічна слава Герою!

                                    Можливості штучного інтелекту                                  У  сучасному світі цифрові технології стрімко розвиваються  і штучний інтелект (ШІ) стає частиною нашого повсякденного життя.Саме тому в Хабі цифрової освіти продовжуємо знайомити користувачів із новими  онлайн можливостями.

Сьогодні відбулося індивідуальне ознайомлення  відвідувачки бібліотеки з роботою штучного  інтелекту (ШІ). Під час  якого користувачка дізналася, що таке штучний інтелект , де його можна використовувати та як він може допомагати у повсякденному житті.

Такі заняття у Хабі цифрової освіти допомагають користувачам краще орієнтуватися у цифровому світі ,розвивати цифрову грамотність та впевнено користуватися новими технологіями.

#бібліотекахабцифровоїосвіти2026

#діяосвіта

#цифровінавички

#розвитокцифровихнавичок

#навчаннякористувачів

 

    Сьогодні могло б бути ще одне світле свято... День народження, усмішки, теплі слова, родинне коло. Сьогодні Ярославу Плахотнюку могло б виповнитися 33... Але замість привітань — тиха молитва і запалені свічки пам’яті. 

    Ярослав Сергійович Плахотнюк народився 18 березня 1993 року в селі Вікентіївка. Навчався у Липовецькій школі №2, змалку захоплювався спортом, грав у футбольній команді. Життя його було простим і щирим: навчання у Вінницькому педагогічному університеті на факультеті фізичного виховання, створення сім’ї, народження донечки... Працював, жив, мріяв. 

    У квітні 2023 року Ярослав став на захист держави, як справжній син своєї землі. Служив гранатометником, разом із побратимами тримав оборону на Донеччині та Харківщині. Добрий, відкритий, щирий, завжди готовий допомогти — таким його запам’ятали всі, хто знав. 

    30 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Стариця на Харківщині, його життя обірвалося під мінометним обстрілом...

    За мужність і героїзм Ярослава нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Його ім’я викарбуване у пам’яті громади, а на фасаді Липовецького ліцею №2 встановлено меморіальну дошку — як символ вдячності й вічної пам’яті. 

    Згадаймо сьогодні не лише воїна. Згадаймо сина, чоловіка, батька... Людину, яка любила життя і віддала його за Україну. 

    Світла пам’ять та слава Герою!

Палітра мого настрою

Палітра мого настрою

У нашій бібліотеці знову панувала особлива атмосфера — відбулася чергова зустріч, година арт-терапії з учнями 6-В класу Липовецького ліцею №2.

Разом із соціальним педагогом Олексієнко С. В. діти вчилися перетворювати емоції на колір. Арт-терапія — це унікальний інструмент, який допомагає підліткам висловити те, що іноді важко пояснити словами. На годину бібліотечний простір став територією спокою, де кожен міг бути собою. Приємно бачити, як через творчість розкриваються серця!

Особливі слова вдячності хочемо висловити соціальному педагогу Світлані Василівні. Саме завдяки її професіоналізму, чуйності та вмінню знайти підхід до кожного, діти змогли зануритися у світ власних переживань та знайти внутрішню гармонію.

Дякуємо нашим шестикласникам за щирість, сміливість бути справжніми та неймовірну енергію. Кожна така зустріч доводить: творчість лікує, а бібліотека — це місце, де завжди затишно.

До наступних творчих зустрічей!