Схилімо голови перед світлою пам’яттю Героя України — Юрія Павловича Мигуна. 11 лютого — день, який мав би бути наповнений усмішками, планами на майбутнє, але замість слів привітання — слова вічної шани й болю...  

    Юрій народився 11 лютого 1994 року у селі Скитка, виріс у селі Щаслива. Навчався у Білозерівській школі, був активним, щирим, спортивним. Закінчив Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, працював учителем фізичної культури у рідній школі, гуртував молодь, розвивав спорт.

    Та коли Україна стала у вогні війни, Юрій без вагань став у стрій. У березні 2022 року був призваний до лав ЗСУ, добровільно пішов захищати державу у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Сапер, інструктор, сержант — мужній, сміливий, професійний воїн.

    Він пройшов Баштанку, брав участь у звільненні Херсона, за що отримав почесний блакитний штормовий берет морської піхоти. Виконував найскладніші бойові завдання на Донеччині — Слов’янськ, Мар’їнка, Вугледар, Старомайорське. За мужність і відвагу був нагороджений медаллю «За військову службу Україні». 

    14 червня 2023 року сержант Юрій Мигун героїчно загинув у ближньому бою під час звільнення населеного пункту Старомайорське. 

    Тепер воїну назавжди — 29... Його ім’я — на меморіальній дошці рідного ліцею та назві центральної вулиці села Щаслива.

    Вічна пам’ять, вічна слава і шана Герою України!

    11 лютого минає три роки, як Захисник України Микола Вікторович Синіцький став нашим небесним воїном. Три роки пам’яті про Людину честі, мужності й самопожертви. 

    Микола народився 23 травня 1983 року, зростав у Липовці. Після закінчення Липовецької ЗОШ №3 здобув фах водія-електрика у Зозівському ПАЛ. Відслужив строкову військову службу, працював, шукав себе — і знайшов у служінні Україні.  У 2003 році свідомо обрав шлях воїна — підписав контракт із 30 окремою механізованою бригадою імені князя Костянтина Острозького. Служив механіком-водієм окремого пожежного взводу. 

    У 2004 році брав участь у миротворчій місії в Косово, де був відзначений іменним годинником Міністра оборони України та представлений до нагородження медаллю «За мужність». 

    З 2014 року воював на найгарячіших напрямках — Савур-Могила, Іловайськ. Отримав важке поранення й контузію, але продовжив службу. Під час вибухів арсеналу в Калинівці мужньо боровся з вогнем до кінця, за що був нагороджений. Загалом мав понад 11 медалей і відзнак. 

    Проживав із родиною у Новограді-Волинському. Був турботливим батьком. 11 лютого 2023 року, під час лікування у шпиталі, його серце зупинилося. Після себе він залишив трьох дітей...

    Світла пам’ять і вічна слава Захиснику України!

    Сьогодні, 9 лютого, минає 11 років від дня загибелі Романа Миколайовича Грушка — Героя АТО, який віддав своє життя за свободу та незалежність України. 

    Роман народився в родині кадрового військового. Навчався у Липовецькій середній школі №2, після закінчення якої вступив до Вінницького залізничного технікуму на спеціальність «Лісництво». Строкову службу проходив у Вінницькій мотострілецькій частині №3008, демобілізувався у званні старший стрілець. До початку війни працював у лісництві. 

    З 20 серпня 2014 року Роман добровільно пішов захищати країну, був призваний до 30-ї окремої гвардійської механізованої бригади. Служив старшим стрільцем відділення військової розвідки, оператором-навідником БМП-2. Разом із побратимами брав участь у найважчих боях Дебальцівського сектору Антитерористичної операції, завжди залишаючись надійним, справедливим і справжнім товаришем. 

    9 лютого 2015 року поблизу населеного пункту Нижня Кам’янка Донецької області під час ворожого танкового обстрілу Роман героїчно загинув, захищаючи Україну. 

    За проявлену мужність, незламність духу та вірність присязі посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На стінах Липовецького ліцею №2 встановлено меморіальну дошку на його честь. 

    Вічна пам’ять нашому землякові. Слава Герою!

Вооk- хвилинка про новинки

Дорогі друзі! Пропонуємо вам відеоперегляд нових книг, які надійшли до нашої бібліотеки.

    Сьогодні — день, що назавжди закарбувався в пам’яті липовчан. 6 лютого 2015 року загинув наш земляк, захисник України — Володимир Іванович Полупанов. 

    Володимир був людиною дії. Його військовий шлях почався зі строкової служби, продовжився участю у миротворчих місіях, зокрема в Іраку, а згодом — службою у Французькому легіоні. Коли ж на українську землю прийшла війна, він не вагався — улітку 2014 року добровільно став до лав 128-ї Закарпатської гірсько-піхотної бригади. 

    Під час бойових дій на Дебальцівському плацдармі, поблизу населеного пункту Рідкодуб на Донеччині, Володимир Полупанов загинув від ворожої снайперської кулі, ціною власного життя врятувавши побратима. Йому було лише 38 років. 

    За виняткову мужність, героїзм і вірність військовій присязі Указом Президента України №108/2015 Володимира Івановича Полупанова нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 

    Пам’ять про Героя живе не лише в серцях рідних і побратимів. На школі, де він навчався, встановлено меморіальну дошку, а одна з вулиць міста носить його ім’я — як знак пам’яті й вічної шани. 

    Світла пам’ять і вічна слава Герою України!

Book- хвилинка про новинки

 Любі друзі! Запрошуємо вас до відеоперегляду книжкових новинок.

Знайти щось велике там, де всі добачали тільки дріб’язок

2 лютого — день народження Валер'яна Підмогильного — визначного українського прозаїка, перекладача таодного з  лідерів "Розстріляного відродження". Він творець інтелектуальної прози, що випередила європейський екзистенціалізм на 20 років. Його називають психологічним письменником, бо аналіз людської психіки був його головним художнім завданням. Водночас Підмогильний – суворий аналітик своєї доби, бачить свій час у сотнях промовистих деталей. Письменник був надзвичайно ерудованим і тонким стилістом, який перетворив українську літературу з «селянської» на європейську. Найвідоміший за романом «Місто», що вийшов у світ у 1928.

В 36 років розстріляний у Сандармосі (Карелія) у Соловецькому таборі за "участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії". Валер'яна Підмогильного було посмертно реабілітовано у 1956 році.

До 125 річчя від дня народження письменника організовано бібліографічний огляд літератури "Знайти щось велике там, де всі добачають дріб'язок" для користувачів дорослого віку.