Коли мовчать слова - говорять душі

Коли мовчать слова - говорять душі  

  Сьогодні у стінах нашої бібліотеки пройшла особлива зустріч – презентація книги «Душа в місті Марії» Вікторії Колмикової. Це була зустріч із пам’яттю, із болем, із любов’ю, яка сильніша за смерть. Присутні зібралися, щоб торкнутися сторінок книги, яка була написана не пером, а болем і безмежною любов’ю.  І згадати тих, чиї душі назавжди вписані в історію українського Маріуполя.

    Презентація книги «Душа в місті Марії» була приурочена до 4 річниці загибелі нашого земляка, молодшого сержанта полку «Азов», який загинув в місті Маріуполь – Мирослава Вишневого.

    Книга - є збіркою історій про тих, хто став янголами-охоронцями сталевого міста. Книга, яка не створювалася за законами літератури. Вона народилася із сердець матерів. Це книга, укладена жінками, які втратили найдорожче — своїх синів. Це не просто сторінки. Це сповіді. Це збережені голоси. Це душі, що залишилися там - у Маріуполі. Це материнський крик, який не вщухає вже четвертий рік.

    У центрі книги – жінки, матері, які несуть біль і перетворюють його на силу. Це історії про синів, які пішли в безсмертя, і про матерів, які стали берегинями пам'яті. Під час зустрічі учасники заходу мали можливість побачити фільм про книгу «Душа в місті Марії». Кожен зміг усвідомити цінність жертви, усвідомити героїзм молодих людей і зрозуміти, що у найстрашніші часи народжується незламність українського духу.

    На презентації книги були присутні матері, чиї історії лягли в основу цього видання, матері та дружини загиблих Героїв, міський голова Віктор Бичков та небайдужі жителі Липовеччини.

    Сьогоднішній захід став для кожного з нас чимось більшим, ніж просто презентацією. Ми гортали сторінки книги «Душа в місті Марії» і водночас гортали сторінки пам’яті про людину. Мирослав Вишневий залишив по собі не лише спогади, а й той особливий дух незламності, який ми відчуваємо в кожному рядку цієї книги. Кажуть, людина живе доти, доки про неї пам’ятають. І сьогодні, завдяки заходу, ми вкотре довели: пам'ять про Мирослава – жива!

 

    12 березня — день народження нашого захисника-земляка із села Зозів — Григорія Васильовича Кучера. Цього дня він мав би приймати щирі вітання, чути теплі слова від рідних, обіймати своїх синів і будувати нові плани на майбутнє. Та війна безжально обірвала його життєвий шлях. 

    Григорій народився 12 березня 1985 року у багатодітній родині в селі Зозів. Зростав серед великої родини. З дитинства був працьовитим, щирим і відповідальним. Навчався у місцевій школі, а згодом у Зозівському ПТУ опанував професію механізатора. Його життя було тісно пов’язане з рідною землею. Після строкової служби він повернувся у своє село, працював механізатором у господарстві «Сімекс Агро». Умів працювати сумлінно й віддано, мав золоті руки та добре серце. Створив сім’ю, виховував синів, для яких хотів мирного і щасливого майбутнього. 

    Коли розпочалася повномасштабна війна, Григорій не залишився осторонь. У травні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем-снайпером десантно-штурмового підрозділу. Вірно і мужньо виконував свій обов’язок на Херсонському напрямку. Навіть після поранення, пройшовши лікування, він повернувся на фронт — не міг залишити побратимів у боротьбі.  

    20 березня 2024 року у бою поблизу населеного пункту Зміївка на Херсонщині Григорій Кучер загинув, рятуючи своїх побратимів. 

    Його життя було простим і чесним — сповненим праці, любові до родини та відданості Батьківщині. Саме таким він назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав. Світла пам’ять і вічна слава Герою!

    12 березня – день пам’яті Захисника України Мирослава Миколайовича Вишневого. У цей день ми згадуємо молодого воїна, який віддав своє життя за Україну, за її свободу та право українців жити на рідній землі. Йому було лише 24 роки... Вік мрій, планів і великих сподівань. Але його життя обірвала війна. 

    Мирослав Вишневий народився 23 січня 1998 року в селі Борисівка Іллінецького району. Згодом родина Вишневих переїхала до села Теклинівка нашої громади. Після закінчення Іллінецького аграрного фахового коледжу здобув професію технолога-консерватора. Певний час працював за кордоном, однак доля привела його до війська — справи, яка стала його справжнім покликанням. 

    У 2018 році Мирослава призвали на строкову службу. Та після її завершення він вирішив залишитися у війську та підписав контракт з Окремим загоном спеціального призначення НГУ «Азов». Брав участь у бойових діях у зоні АТО/ООС, воював під Донецьком, служив у підрозділах, що дислокувалися в Урзуфі та Маріуполі. Побратими знали його за позивним «Джіксер» — як спортивний мотоцикл, якими захоплювався боєць. 

    З перших днів повномасштабного вторгнення Мирослав разом із побратимами став на оборону Маріуполя. На той час він був командиром відділення. Вірний присязі, мужній і незламний, він до останнього боронив місто, яке стало символом стійкості українських воїнів. 

    12 березня 2022 року молодший сержант Мирослав Вишневий загинув під час оборони Маріуполя. Його життя обірвалося у боротьбі за свободу України. 

    За особисту мужність, відданість військовій присязі та самовіддані дії у захисті держави Мирослав Вишневий посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Йому назавжди залишиться 24...

    У пам’яті рідних, друзів і побратимів він назавжди залишиться щирим, сміливим, відданим своїй країні воїном. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. Вічна слава і шана Мирославу!

    11 березня – день коли народився Олексій Ігорович Мазур – вірний син України. Сьогодні йому мало б виповнитися ще один рік життя... Ще один день, який міг би бути наповнений усмішками, мріями, планами на майбутнє. Але війна змінила все. Замість привітань – слова пам’яті людині, яка прожила коротке, але надзвичайно гідне життя. 

    Олексій Мазур народився 11 березня 1995 року у місті Липовець. Ще в дитинстві він пережив важке онкологічне захворювання, отримав інвалідність, але це не зламало його духу. Навпаки – загартувало. Він мріяв служити Україні, бути корисним людям, рятувати життя. 

    Навчаючись у Вінницькому коледжі будівництва та архітектури та заочно у Київському національному університеті будівництва та архітектури, у 2015 році Олексій добровольцем пішов до батальйону «Свята Марія». Попри заборони лікарів і обмеження через стан здоров’я, він зробив усе можливе, щоб стати військовим. 

    Згодом Олексій розпочав службу у Національній гвардії, пройшов курс «Медик військ спеціального призначення» за програмою НАТО та став військовим медиком у підрозділі спеціального призначення «Азов». Фельдшер відділення збору та евакуації поранених, він рятував побратимів під обстрілами, витягував їх із поля бою, боровся за кожне життя. За участь у боях на Світлодарській дузі був нагороджений відзнакою «За доблесну службу». 

    Олексій умів радіти життю, але понад усе любив Україну. Навіть після складної операції, отримавши висновок «обмежено придатний», не залишив службу – навчав військових тактичній медицині та прагнув повернутися до побратимів на передову. Навесні 2023 року він знову опинився там, де був потрібен найбільше. А зовсім незадовго до цього одружився...

    8 червня 2023 року під час евакуації поранених у селі Мала Токмачка на Запоріжжі ворожий снаряд влучив у автомобіль медиків. Рятуючи інших, Олексій загинув. 

    За своє коротке життя він встиг зробити дуже багато – врятував сотні людей, став прикладом мужності, сили духу та безмежної любові до України. Посмертно Олексія Мазура нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

    Сьогодні ми згадуємо його з болем і гордістю. Людину, яка попри всі випробування обрала шлях служіння та самопожертви. Світла пам’ять Герою!

    11 березня – день пам’яті нашого земляка, захисника України Михайла Романовича Гасинця. Цей день назавжди залишився болючою сторінкою для рідних, близьких і всіх, хто знав Михайла. Схилімо голови у скорботі та згадаймо в молитві воїна, який віддав найдорожче – своє молоде життя – за свободу, незалежність і майбутнє України. 

    Михайло Гасинець народився 26 січня 1998 року у селі Струтинка в сільській родині. Після закінчення школи навчався у Вороновицькому професійно-технічному училищі, де здобув професію газозварювальника. Пройшов строкову військову службу, а згодом став на захист територіальної цілісності України на Донеччині у зоні АТО/ООС. Він добре знав, що таке війна, і що таке відповідальність перед Батьківщиною. 

    У 2021 році Михайло демобілізувався та працював за фахом, будував своє життя, мав мрії і плани. Але коли ворог розпочав повномасштабне вторгнення, він не зміг залишитися осторонь. Уже в перші дні війни був мобілізований до 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Стрілець-снайпер із позивним «Хома» мужньо виконував бойові завдання, стоячи на захисті рідної землі. 

    11 березня 2022 року під час запеклого бою поблизу Миколаєва, у населеному пункті Степова Долина, Михайло повернувся під ворожий обстріл, щоб врятувати побратима. У ту мить він думав не про себе – думав про життя іншого. Рятуючи товариша, Михайло загинув...

    Він віддав найцінніше, що має людина, – своє життя. Молоде життя, сповнене сили, надій і любові до рідної землі. Таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті – сміливим, щирим, вірним і справжнім сином України, готовим прийти на допомогу у найважчі хвилини. 

    Світла пам’ять і вічна слава Герою!

Цифрова грамотність підлітків : нові можливості

 

Цифрова грамотність підлітків : нові можливості

У сучасному світі цифрова грамотність — це не додаткова навичка, а необхідна умова успішного навчання, працевлаштування та безпечного життя. Для українських підлітків вона відкриває доступ до нових знань, глобальних можливостей і професій майбутнього. Водночас цифрове середовище потребує усвідомленості, критичного мислення та відповідальності.        Онлайн-навчання, електронні сервіси, дистанційна робота, цифрове підприємництво — усе це стає нормою. Підлітки сьогодні не просто користуються технологіями, а формують цифрову культуру майбутнього.

Запрошуємо до Хабу цифрової освіти

        У нашому Хабі підлітки можуть: 

-  безкоштовно переглянути освітні серіали;

-  отримати консультацію;

-  навчитися користуватися онлайн – сервісами;

-  підвищити рівень цифрової грамотності.

Цифрова грамотність – це не лише про технології. Це про безпеку, впевненість та нові можливості для майбутнього.

Разом формуємо покоління впевнених та відповідальних користувачів цифрового світу!

Жінка , весна, краса!

      Жінка , весна, краса!

День - 8 березня, цілком присвячений найпрекраснішій половині нашого суспільства. Його популярність наростає і зміцнюється вже більше  ста років. Історія появи міжнародного жіночого дня проста і зрозуміла - це була спроба відновити спотворену століттями справедливість по відношенню до жіночої  половини …                   

 На початку ХХ століття жінки в різних країнах об’єдналися , щоб заявити про своє право на гідні умови праці , освіту та участь у суспільному житті . Їхня сміливість і наполегливість стали фундаментом змін , які сьогодні здаються нам природними : можливість навчатися , працювати , будувати кар’єру , брати участь у виборах і приймати важливі рішення.

Українські жінки завжди вирізнялися силою характеру, жагою до свободи та рівноправності, вмінням поєднувати в собі тендітність та силу волі, ніжність та незламність. Визначні українські жінки вплинули на розвиток і становлення нашої держави. Протягом усієї багатовікової історії щиро вболівали за свою країну.                                                                               

Наші жінки – це справжні героїні, які захищають рідну землю нарівні з чоловіками, борються за свободу та незалежність України на фронті й у тилу, волонтерять, лікують і рятують життя, наближаючи Перемогу.                                         Напередодні  Міжнародного жіночого дня у читальній залі КЗ «Липовецька публічна бібліотека»  представлена виставка – свято  під назвою «Жінка , весна ,краса!».