13 червня, згадаймо нашого земляка, захисника України Анатолія Олеговича Собка. Цього дня йому могло б виповнитися 27 років... Та доля розпорядилася інакше. Молоде життя обірвалося надто рано, залишивши невимовний біль у серцях рідних, близьких і всіх, хто знав Анатолія. 

    Народився він 13 червня 1999 року в селі Нападівка. Навчався у місцевій школі, після її закінчення працював на будівництві, опановуючи професію будівельника. Був працьовитим, відповідальним, мав багато планів на майбутнє, мріяв про щасливе життя у мирній Україні. 

    Згодом Анатолій обрав шлях військового та на контрактній основі вступив до лав Збройних Сил України. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, солдат, старший стрілець військової частини 2643 продовжив службу, ставши на захист рідної землі, своїх близьких і кожного з нас. 

    Попри молодий вік, уже встиг створити сім’ю. Він мріяв бачити, як росте його дитина, радіти її успіхам, будувати майбутнє для своєї родини. Але цим мріям не судилося здійснитися. 3 березня 2023 року, перебуваючи у відпустці, Анатолій раптово пішов із життя. Йому було лише 23 роки. 

    Сьогодні, у день його народження, схилімо голови, згадаймо Анатолія як мужнього воїна, люблячого чоловіка, турботливого батька, доброго сина і вірного друга. Світла пам’ять захиснику України! Нехай полум’я свічки пам’яті сьогодні зігріє його світлу душу, а вдячність і шана живуть у серцях наступних поколінь. 

    Вічна пам’ять! 

    Сьогодні, 13 червня, Дмитру Петровичу Громлюку мало б виповнитися 34 роки... Та, на жаль, його земний шлях обірвала війна. Вона забрала мужнього воїна, вірного сина України, який без вагань став на захист рідної землі. 

    Дмитро народився в селі Очитків у простій працьовитій родині. З дитинства був спокійним, відповідальним, розсудливим і щирим хлопцем. Після закінчення школи здобув фах у Вінницькому професійно-технічному училищі №7, відслужив строкову військову службу та свідомо обрав шлях захисника, уклавши контракт із Збройними Силами України. 

    У 2018–2021 роках проходив службу у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, був сапером. Навіть після демобілізації підтримував зв’язок із побратимами та командуванням, адже військове братерство стало невід’ємною частиною його життя. 

    Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро не чекав повістки. Не шукав виправдань і не стояв осторонь. Сам зв’язався зі своєю військовою частиною та повернувся до строю, щоб боронити рідну землю, свою родину, односельців і всю Україну. Побратими знали його як досвідченого, мужнього та відданого справі сапера. 

    18 червня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населених пунктів Времівка та Нескучне на Донеччині старший солдат Дмитро Громлюк загинув унаслідок мінометного обстрілу. 

    За особисту мужність, самовідданість і вірність військовій присязі Героя посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня та нагрудним знаком «За зразкову службу». У рідному селі встановлено меморіальну дошку на знак вічної пам’яті Захисника.

    Сьогодні ми згадуємо Дмитра не лише як воїна, а й як людину з добрим серцем, сильним характером і любов’ю до Батьківщини. Його життя стало прикладом справжнього патріотизму, а подвиг назавжди залишиться в пам’яті земляків і вдячних поколінь українців. Світла пам’ять Герою! Вічна слава Дмитру Громлюку, який віддав своє життя за свободу і незалежність України.

Королева української опери

Королева української опери

12 червня виповнюється 95 років від дня народження легендарної співачки Євгенії Мірошниченко, яку за унікальний тембр справедливо назвали «діамантовим голосом України». З цієї нагоди ми провели мистецьку хвилинку «Королева української опери», щоб згадати життєвий та творчий шлях великої артистки.

Народившись 1931 року в селі Графське на Харківщині, маленька Женя з дитинства мала дивовижний голос і мріяла про велику сцену. Доленосною для дівчини, яка тоді навчалася у Харківському ремісничому училищі, стала зустріч із ректором Київської консерваторії під час концерту художньої самодіяльності. Вражений її кришталевим співом, професор запросив талановиту дівчину на навчання, що й відкрило їй двері у велике мистецтво.

Понад чотири десятиліття яскравий талант Євгенії Мірошниченко осявав Національну оперу України, а в її репертуарі було двадцять найскладніших партій. Вона стала справжнім символом вітчизняної сцени другої половини ХХ століття, принісши світову славу всій національній вокальній школі.  Феноменальна майстерність примадонни відзначена багатьма престижними нагородами, у 2006 році їй було присвоєно найвище звання Героя України.

Євгенія Мірошниченко залишила по собі неоціненний культурний спадок, і ми щиро закликаємо наших юних читачів дізнаватися більше про її неймовірне життя. Читайте про її шлях до успіху та надихайтеся цим прикладом того, як велика мрія звичайної дівчинки завдяки праці та таланту підкорила весь світ.

Пишаймося українським і відкриваймо для себе імена, які прославили нашу країну!

 

 Титан сучасної української літератури

В українській літературі є імена, які не потребують представлення. Їхні книги стають подіями, їхні герої — символами незламності, а їхні слова відгукуються в серцях мільйонів. Сьогодні відзначає ювілей саме такий автор — Василь Шкляр.

Василь Шкляр — це не просто письменник, це літописець українського духу. Його творчість — це майстерне поєднання глибокої історичної правди та захопливого художнього сюжету, від якого неможливо відірватися. Це автор для тих, хто не боїться думати та відчувати. Його твори не завжди легкі, але вони дарують найголовніше — розуміння того, хто ми є і на чиїх плечах тримається наш сьогоднішній день. Він не просто розповідає історії — він повертає українцям їхню власну пам'ять.

З нагоди 75-річчя майстра історичного роману, у відділі обслуговування дорослих користувачів організовано виставку-пораду «Титан сучасної української літератури».

«Василь Шкляр: «Звитяга породжує легенди, а відчай - брехню»

    Є люди, чий життєвий шлях не вимірюється лише роками. Він вимірюється добрими справами, любов’ю до рідних, відданістю своєму обов’язку та готовністю пожертвувати найдорожчим заради інших. 

    8 червня минає три роки з дня загибелі нашого земляка, мужнього Захисника України, військового медика бригади спеціального призначення «Азов» Олексія Ігорьовича Мазура. 

    Народився Олексій 11 березня 1995 року у місті Липовець. Ще в дитинстві йому довелося подолати важке онкологічне захворювання. Попри всі випробування, він не втратив віри в життя, мріяв бути корисним людям, любив спорт, гори, веломандрівки, тварин і завжди прагнув нових звершень. Освіту здобував у галузі будівництва та архітектури, однак справжнім покликанням для нього стало служіння Україні. 

    У 2015 році, коли ворожа агресія вже забирала життя українців, Олексій добровольцем вступив до батальйону спеціального призначення «Свята Марія». Попри застереження лікарів та обмеження за станом здоров'я, він свідомо обрав шлях захисника. Згодом проходив службу у Національній гвардії України, успішно завершив навчання за програмою НАТО та став військовим медиком. 

    Фельдшер відділення збору та евакуації поранених медичної роти бригади спеціального призначення «Азов», Олексій щодня ризикував власним життям заради порятунку інших. Він витягував побратимів із-під вогню, надавав допомогу на полі бою, боровся за кожне врятоване життя. Навіть після важкого поранення та складної операції не залишив службу, повернувшись туди, де був найбільше потрібен. 

    8 червня 2023 року, виконуючи свій обов'язок поблизу села Мала Токмачка Запорізької області, Олексій вирушив на евакуацію поранених військовослужбовців. Ворожий снаряд влучив у медичний автомобіль. Рятуючи інших, він віддав власне життя. 

    За роки служби Олексій Мазур врятував сотні українських воїнів. За мужність, професіоналізм і самовідданість був нагороджений численними відзнаками, серед яких відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції», «Ветеран війни», нагрудний знак «За доблесну службу». Посмертно Героя нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

    Олексій прожив лише 28 років. Але його життя стало прикладом того, як можна гідно пройти свій шлях, залишаючись вірним своїм принципам, своєму народові та  країні. Його подвиг назавжди залишиться в історії України, а світла пам'ять про нього — у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав цього мужнього воїна. Вічна пам'ять та шана Герою!

    Ще один червневий день прийшов на рідну землю. День, який міг би бути сповнений усмішок, добрих слів і родинного тепла. День, коли Сергій Миколайович Мельник приймав би вітання від рідних, друзів і знайомих. Сьогодні йому могло б виповнитися 45 років... 

    З шаною та вдячністю згадаймо нашого земляка, мужнього Захисника України Сергія Мельника — люблячого батька, відданого чоловіка, турботливого сина та патріота своєї держави, який віддав життя за Україну. 

    Сергій народився 8 червня 1981 року в місті Липовець. Навчався у Липовецькій школі №2, був активним, доброзичливим і щирим. Після закінчення школи здобув освіту в Іллінецькому державному аграрному коледжі, працював, створив сім’ю, виховував сина, будував плани на майбутнє. Та коли Україна покликала своїх синів на захист рідної землі, Сергій став до лав Збройних Сил України. Улітку 2023 року пройшов військову підготовку та був зарахований до окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Служив навідником 2-го відділення 2-го взводу 8-ї роти 3-го механізованого батальйону. Із серпня 2023 року виконував бойові завдання на Донеччині, мужньо боронячи українську землю від агресора. 

    2 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Урожайне Донецької області Сергій Мельник потрапив під ворожий обстріл, внаслідок чого загинув... Довгий час його вважали зниклим безвісти, і рідні жили надією та чекали звістки. Згодом стало відомо — Захисник віддав своє життя за свободу і незалежність України. 

    На фасаді Липовецького ліцею №2, де навчався Сергій, встановлено меморіальну дошку на його честь — як символ вдячності, поваги та вічної пам’яті про його подвиг. 

    У день народження Захисника схилімо голови у молитві та вдячності. Пам’ятаймо кожного, хто віддав своє життя за Україну, за наше сьогодення і майбутнє. Вічна пам’ять і слава Герою!