Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України

Леонід Костянтинович Каденюк — перший і єдиний космонавт незалежної України, Герой України, льотчик-випробувач 1-го класу, генерал-майор авіації. У листопаді-грудні 1997 року здійснив 16-денний політ на американському шатлі «Колумбія» (місія STS-87), де вперше розгорнув український прапор у космосі.

Народився в селі Клішківці Чернівецької області в родині вчителів. Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків. Політ у космос - був найбільшою мрією життя. І він її здійснив - на шатлі «Колумбія» (NASA).  Політ тривав з 19 листопада по 5 грудня 1997 року. Під час польоту Леонід Каденюк проводив біологічні експерименти, досліджуючи вплив невагомості на ріст рослин.

Після польоту працював у Державному космічному агентстві, був позаштатним помічником Президента з питань авіації і космонавтики, народним депутатом України (2002–2006). Кандидат технічних наук, автор книги «Місія — Космос». Його ім’я назавжди залишилося в історії України як символ наполегливості та мрії про космос.

До 75 – річчя від дня народження Леоніда Костянтиновича  у читальній залі на черговому засіданні жіночого клубу «Горлиця» було проведено інформ – досьє «Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України».

    Сьогодні, 30 січня, свій день народження мав би відзначати Анатолій Вікторович Криворученко — воїн Збройних Сил України, наш земляк із села Зозів. Йому мало б виповнитися 34 роки...

    Анатолій народився 30 січня 1992 року у багатодітній родині. Зростав у рідному селі, навчався у Зозівській школі, згодом здобув фах електрика у професійному училищі. У мирному житті був працьовитим, відповідальним, дбав про родину, створив власне господарство. Разом із дружиною виховували двох синів.

    У січні 2023 року Анатолій став до лав Збройних Сил України. Служив зовнішнім пілотом — оператором безпілотних літальних апаратів у складі 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1-го стрілецького батальйону. Він добре знав свою справу, відповідально виконував бойові завдання, боронячи українську землю. 

    22 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоандріївка Пологівського району Запорізької області, солдат Анатолій Криворученко загинув. Він віддав життя за волю, незалежність і майбутнє України. 

    Вічна пам’ять та слава Захиснику України!

    Пам’ять... Спогади... Вічний біль... Це те, що залишив рідним, побратимам і кожному, хто його знав Анатолій Володимирович Василишин. 30 січня минає рік від дня загибелі нашого земляка, воїна Збройних Сил України. 

    Анатолій народився 19 березня 1996 року у Вінниці, однак виростав і навчався у селі Зозівка, де проживала його родина. Закінчивши школу, здобув професії слюсаря-ремонтника та тракториста-машиніста у Зозівському професійному аграрному ліцеї. У мирному житті працював на будівництві, мав мрії та плани, які так і не судилося реалізувати. 

    Після мобілізації 14 листопада 2024 року Анатолій став до строю 21-ї окремої механізованої бригади, виконуючи бойові завдання на Курському напрямку. 30 січня 2025 року, у районі населеного пункту Миколаєво-Дар’їно Суджанського району Курської області, під час стримування ворожих сил, він загинув. На той момент йому було лише 28 років. 

    Солдата Анатолія Василишина поховали у Зозівці. У пам’яті земляків він залишиться світлим, працьовитим і щирим хлопцем, який поліг за волю України.

    Вічна шана та пам’ять!

ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

 

ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

    29 січня 2026 року українці вшановують 108-у річницю пам’яті Героїв Крут, чий подвиг став символом незламності та стійкості всього українського народу в боротьбі за незалежність.  Цього дня вшановують юнаків — студентів, гімназистів і курсантів, які 1918 року стали на захист Української Народної Республіки. 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути на Чернігівщині близько кількох сотень українських добровольців стримували наступ значно численнішого більшовицького війська.

Крутівська битва — це один з найбільш героїчних епізодів історії України, у якому національно свідома молодь відчайдушно намагалась зберегти українську незалежність від більшовицького наступу.

 Українська нація довела, що може і вміє боронити свою державу. І буде це робити незважаючи ні на що. Бій під Крутами залишається символом стійкості, патріотизму та героїзму української молоді у боротьбі за незалежність, а сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України.

Для користувачів юнацького віку у КЗ «Липовецька публічна бібліотека» представлено виставку «Пам’яті героїв Крут присвячується», адже наша місія – зберегти пам`ять та  передати її молодому поколінню.    

    Сьогодні минає рік від дня героїчної загибелі нашого земляка — захисника України Олексія Анатолійовича Казмірука, уродженця Вінниці, жителя села Росоша. 

    Олексій народився 27 серпня 1989 року у місті Вінниця. Закінчивши 8 класів Прибузької школи, разом із родиною переїхав до села Росоша, де пройшли його юнацькі роки. Опанував електросправу, закінчивши ПТУ. Створив сім’ю, у якій разом із дружиною виховував трьох діток.

    Та з осені 2024 року життя змінилося. 19 жовтня 2024 року Олексія мобілізували. Служив солдатом — водієм-електриком відділення управління 3-го механізованого розрахунку 120-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону (в/ч А5001). 

    29 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання зі стримування ворожої агресії поблизу населеного пункту Котлине Покровського району на Донеччині, Олексій загинув. Йому було лише 35 років...

    Оборонця поховали на Алеї Слави в Росоші. Згодом у селі було відкрито Стелу Пам’яті, де поряд із іменами інших Героїв з’явилася й меморіальна плита на честь Олексія Казмірука. За мужність, стійкість, вірність військовій присязі та відданість Україні Захисника посмертно нагороджено орденом “Хрест Героя”.

    Його ім’я вписане в історію боротьби українського народу за свою свободу і право жити на власній землі. Схилімо голови перед пам’яттю Героя. Вічна слава!

Крути - наша слава, наша історія

 Крути - наша слава, наша історія

    29 січня ми схиляємо голови перед пам’яттю Героїв Крут - молодих і мужніх хлопців, які у 1918 році змінили хід історії. Бій на невеликій залізничній станції став для нашого народу символом неймовірної стійкості. Це була не просто оборонна операція - це був свідомий чин самопожертви української молоді заради свободи майбутніх поколінь.

    Студенти та гімназисти, фактично ще діти, мали мужність сказати: «Україна понад усе». Вони вийшли один на один із ворогом, щоб ми сьогодні мали найсвятіше право - право пишатися своєю Батьківщиною та бути господарями на власній землі.

    У відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання проведено бібліографічний огляд «Крути - наша слава, наша історія»,  читачі мали змогу познайомитися з документальними нарисами, спогадами очевидців та художніми творами, що оживляють події того буремного січня.

    Пам’ять про крутян - це не лише квіти біля пам’ятників, а насамперед знання про їхній подвиг. Запрошуємо кожного відвідати нашу бібліотеку, погортати сторінки історичних видань та відкрити для себе величний чин українського юнацтва. Адже народ, який пам’ятає своїх героїв, - непереможний!

    Слава Україні! Героям - Слава!

Трагедія Голокосту: історія та долі

Трагедія Голокосту: історія та долі

27 січня, у день звільнення в'язнів найбільшого нацистського табору, у світі вшановують пам'ять жертв Голокосту. У період Другої світової війни геноцид, влаштований нацистським режимом, призвів до знищення третини усіх євреїв у світі та представників низки інших національностей.

Під час Другої світової війни нацистська влада створювала на окупованих територіях концтабори, де ув’язнювала євреїв та інші народи. Часто розташовані в передмістях великих міст, табори були дуже наочним показником готовності нацистського режиму застосовувати насильство і терор. Ув'язнені в концентраційних таборах перебували в нелюдських умовах і піддавалися тортурам, голоду, а в деяких таборах — медичним експериментам.

За інформацією Інституту національної пам’яті, у роки Другої світової війни жертвами нацистської політики, спрямованої на винищення народів та груп, які нацисти вважали неповноцінними, стали 6 мільйонів євреїв. З них 1,5 мільйона були з території сучасної України.

До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту у відділі обслуговування дорослих користувачів було організовано виставку-реквієм «Трагедія Голокосту: історія та долі». На презентацію виставки завітала Олена Антоліївна Ненюкова, вчитель історії Липовецького ліцею № 2 та провела коротке інфор-досьє про Голокост на Липовеччині.

Тіні минулого, що кличуть до пам’яті

                                         Тіні минулого, що кличуть до пам’яті

    Сьогодні світ схиляє голову в скорботі, згадуючи мільйони життів, обірваних Голокостом. Ми вшановуємо пам’ять євреїв та представників багатьох інших народів, які стали жертвами безжальної машини знищення. Точна кількість втрачених життів і досі лишається болючим питанням для істориків.

    Україна теж стала землею трагедії. Тут пролунали постріли Бабиного Яру, були знищені громади, родини, дитячі життя. Ці люди не мали зброї, але мали мрії, любов, надії - так само, як і ми сьогодні.

    У відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання оформлено виставку - набат «Тіні минулого, що кличуть до пам’яті». Свідчення, спогади та художні твори дають можливість доторкнутися до історії, яку неможливо і не можна забути.

    Трагедія Голокосту - це вічний урок для всього світу. Це не лише мільйони загиблих. Це зламані долі, втрачені імена, знищене дитинство.

    Наш обов’язок - пам’ятати. Пам’ятати заради майбутнього. Щоб ніколи знову світ не дозволив повторитися подібному злу. Щоб кожна людина, незалежно від національності, віри чи походження, мала право на життя, гідність і свободу.

    Світла пам’ять усім жертвам Голокосту.

    Сьогодні, 26 січня, наш земляк зі Струтинки — захисник України Михайло Романович Гасинець міг би святкувати свій 28-й день народження. Але доля розпорядилася інакше: його ім’я назавжди закарбоване серед Героїв, які віддали життя за Україну, за свободу та майбутнє.

    Народився Михайло у звичайній сільській родині, навчався у Вороновицькому професійно-технічному училищі, де здобув професію газозварювальника. Відслужив строкову військову службу, а потім долучився до оборони держави на Донеччині у зоні АТО/ООС. Він добре знав, що таке війна, і що таке відповідальність перед країною.

    Коли ворог розпочав повномасштабне вторгнення, Михайло у перші дні був мобілізований до 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка. Стрілець-снайпер із позивним “Хома” виконував бойові завдання на найважчих напрямках. 

    11 березня 2022 року, під час запеклого бою за Миколаїв, Михайло ціною власного життя врятував побратима. У населеному пункті Степова Долина він повернувся на допомогу товаришу під масованим обстрілом, внаслідок чого загинув.

    Вічна слава українському воїну!

    Сьогодні, 24 січня, свій день народження міг би відзначати наш земляк із села Попівка — молодший сержант, спецпризначенець Роман Володимирович Дяченко. Та він назавжди залишився 35-річним, віддавши своє життя за свободу і незалежність України. 

    У 10-11 класі Роман навчався в школі села Іваньки. Потім у Вінницькому торговельному інституті на фінансиста. З липня 2022 року служив у військах спеціального призначення. Коли прийшла велика війна, Роман не залишився осторонь. У липні 2022 року він став до лав Збройних Сил України, служив старшим оператором-вогнеметником групи спеціального призначення 8 полку Сил спеціальних операцій. На службі проявив себе як відважний, відповідальний і надійний воїн — такий, на кого завжди можна було покластися. 

    10 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу Часового Яру на Донеччині, Роман Дяченко загинув. 

    За свою звитягу, вірність присязі та стійкість Роман був відзначений багатьма нагородами, зокрема Почесною відзнакою командира військової частини А1788, медаллю ГУР МО України “Україна – понад усе!”, а вже після загибелі був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня та “Хрестом Сил спеціальних операцій”. У рідній Попівці на його честь встановлено меморіальну дошку.  

    У Романа залишилися батьки, дружина та двоє малолітніх діток. Біль цієї втрати не здолати... Схилімо голови перед світлою пам’яттю Героя. Вічна пам’ять. Вічна слава Захиснику України!

    24 січня — день, коли перестало битися серце нашого земляка, учасника АТО, солдата Збройних Сил України Володимира Анатолійовича Баюрка. Цього дня у 2019 році він пішов із життя, виконуючи службові обов’язки поблизу Маріуполя. 

    Володимир народився 2 серпня 1972 року в селі Нападівка, де й прожив більшість свого життя. Після закінчення місцевої школи навчався у Браїлівському училищі, де здобув професію оператора комп’ютерного набору. Проходив строкову службу в місті Хмельницький. Згодом повернувся у Нападівку, працював у школі, займався господарством, допомагав родині. 

    У лютому 2015 року, під час мобілізації, Володимир був призваний до лав Збройних Сил України. Брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Навесні 2016 року повернувся додому. У 2018 році підписав контракт та продовжив службу.

    24 січня 2019 року, перебуваючи в районі виконання службових обов’язків поблизу Маріуполя, серце Володимира Баюрка зупинилося. Йому було 46 років. 

    За участь у бойових діях Володимир був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». На фасаді школи, яку він закінчив, встановлено меморіальну дошку.

    Світла і вічна слава Захиснику!

Павло Тичина

 «Я єсть народ, якого правди сила

Ніким звойована ще не була…»

23 січня відзначають  135 років від дня народження Павла Тичини - видатного українського поета, перекладача, публіциста, громадського та культурного діяча, академіка, одного з найвизначніших майстрів українського поетичного слова ХХ століття.

Павло Тичина залишив багатий творчий спадок, який став невід’ємною частиною національної духовної скарбниці. Його поезія вирізняється неповторною музикальністю, образною глибиною та тонким відчуттям ритму. У творах митця вдало поєдналися світло і драматизм епохи, щирий ліризм і громадянська відповідальність.

У відділі обслуговування дорослих користувачів представлена книжкова виставка «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була». На ній представлені поетичні збірки, вибрані твори, переклади та літературознавча література, що дає змогу глибше пізнати творчий шлях письменника та значення його творчого доробку  для української літератури. Запрошуємо до перегляду!

    Сьогодні, 23 січня, свій 28-й день народження мав би святкувати Захисник України Мирослав Миколайович Вишневий. Та війна забрала в нього можливість жити, мріяти, творити майбутнє — він віддав найдорожче, щоб жили ми. 

    Мирослав народився у селі Борисівка Іллінецького району, з дитинства жив у селі Теклинівка. Навчався у Скитківській ЗОШ, закінчив Іллінецький аграрний фаховий коледж, здобувши спеціальність технолога-консерватора, працював за кордоном. У 2018 році був призваний на строкову військову службу. Після її завершення ухвалив рішення залишитись у війську й підписав контракт із загоном спецпризначення “Азов”. Виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС на Донеччині. 

    З початком повномасштабного вторгнення Мирослав разом із побратимами обороняв Маріуполь. На той момент він був командиром 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення ОЗСП “Азов” (військова частина №3057). 

    12 березня 2022 року у смертельному бою за місто молодший сержант “Джіксер” поліг, залишаючись вірним військовій присязі до останнього подиху. Йому назавжди 24 роки...

    За відвагу та самопожертву Захисник посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Похований у селі Хороша Липовецької громади. 

    Мирослав назавжди залишиться в пам’яті рідних, побратимів і всіх, хто знає ціну нашої свободи — як справжній Воїн, для якого Україна була не словами, а вибором і обов’язком. Пам’ятаємо. Шануємо. Вічна слава Герою!

Від заходу до сходу - єдина Україна

 Від заходу до сходу - єдина Україна

22 січня - День Соборності України. Щороку в цей день українці в усьому світі об’єднуються, щоб вшанувати пам’ять патріотів, які століттями виборювали право нашої держави бути вільною та єдиною. Це свято - символ нашої незламності та віковічного прагнення жити в одній великій родині.

Сторінки історії, що змінили все:

- Січень 1918 року: Проголошення незалежності Української Народної Республіки (УНР).

- Грудень 1918 року: У місті Фастів лідери УНР та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) підписали доленосний договір про об’єднання.

- 22 січня 1919 року: На Софійській площі в Києві урочисто оголосили «Акт Злуки».

Хоча тодішній державі не вдалося втримати незалежність під тиском загарбників, цей день став фундаментом для сучасної України. Він довів, що ми - один народ, і жодні кордони не здатні розділити наші серця.

Сила нації - у її єдності та знанні своєї історії. Тож запрошуємо наших користувачів відвідати книжкову виставку «Від заходу до сходу - єдина Україна». На ній ви знайдете захопливі видання з історії України, про видатних постатей та неймовірні факти, що допоможуть краще зрозуміти шлях нашої держави до соборності.

Пам’ятаймо: коли ми тримаємося за руки - ми непереможні. Нехай дух єдності наповнює наші серця, а віра в щасливе майбутнє України додає сил щодня!

Слава Україні! Героям Слава!

Соборність: від минулого до сьогодення

                            Соборність: від минулого до сьогодення

      День Соборності - державне свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році на Софіївському майдані в Києві.

    У різні історичні періоди українські землі були поділені між різними державами, але українці ніколи не втрачали відчуття своєї єдності. Мова, традиції, пісня, культура, допомагали зберігати національну самосвідомість.

    Сьогодні, у складний для України час, ідея соборності набуває ще глибшого змісту. Вона означає єдність сходу і заходу, півночі і півдня, єдність військових і цивільних, дорослих і дітей. Це наша спільна відповідальність - берегти державу, підтримувати одне одного та вірити у Перемогу.

    З нагоди відзначення Дня Соборності у КЗ “Липовецька публічна бібліотека” для користувачів юнацького віку, представлено книжково- ілюстративну виставку “Соборність: від минулого до сьогодення”. Нехай День Соборності нагадує нам, що разом ми - сила, а єдина Україна була, є і буде!

 

    Сьогодні — день, коли згадуємо Захисника України Юрія Петровича Мельничука. Того, хто стояв на обороні рідної землі й до останнього подиху залишався вірним Україні. 

    Юрій Мельничук народився 1 квітня 1982 року у селі Щаслива. Закінчив дев’ять класів місцевої школи, працював на різних роботах. Життя було ще попереду — нездійснені плани, мрії, буденні радощі.

    Коли ворог знищував нашу землю, Юрій став до лав Збройних Сил України — мобілізований у серпні 2024 року. Служив водієм відділення кулеметного взводу мотопіхотної спеціалізованої роти батальйону «ШКВАЛ», виконував бойові завдання поблизу населеного пункту Воздвиженка на Донеччині. 

    Під час одного з боїв 24 жовтня 2024 року отримав важке мінно-вибухове поранення. Тривалий час лікувався у шпиталі, після реабілітації повернувся до служби у Гайсинській військовій частині. 

    Та війна забирає навіть тих, кого не вбила на полі бою. 20 січня 2025 року солдат Юрій Мельничук пішов із життя — його серце зупинилося у приміщенні казарми за місцем несення служби. Йому було лише 42. Вічна шана та пам’ять Захиснику!

    18 січня Євгену Олександровичу Мітяєву мало б виповнитися 45 років... У день його народження згадаймо в молитві людину, яка до кінця залишалася в строю, виконуючи свій військовий обов’язок і захищаючи Україну від ворога.

    Народився Євген у селі Рівне на Херсонщині. Закінчив школу, професійне училище. З 1999 по 2004 рік служив у Збройних Силах — спочатку строково, потім за контрактом. З 2014 по 2020 рік знову став на захист України у в/ч 0989. Після повернення до цивільного життя оселився у Липовці, працював у КП «Комунсервіс», піклувався про маму, залишався людиною, яка завжди цікавилася життям громади. 

    14 жовтня 2023 року Євген знову пішов до війська. Став командиром інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 70-ї окремої бригади підтримки. Старший сержант. Відповідальний. Турботливий. Той, за ким ішли. Той, хто дбав про побратимів, як про рідних. 

    2 січня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу Лимана Краматорського району Донецької області, Євген загинув. Він не дожив до свого 45-річчя всього 16 днів. 

    Вічна пам’ять та шана Герою!

 Аеропорт. 242

Бої за Донецький аеропорт — одні з найзапекліших у війні на сході України — тривали з травня 2014-го до 20 січня 2015 року. Понад 242 дні українські військові, добровольці, медики й волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ і проросійських бойовиків, затято відстоюючи рідну землю. Звитяжна оборона летовища стала символом незламності та бойового духу нашого війська, а захисники терміналів отримали почесне ймення «кіборги». Вони стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України. Тоді, захищаючи Донецький аеропорт, загинули понад 200 українських захисників, поранено понад 500. Багатьох із них відзначено державними нагородами, деяких – посмертно. Вічна слава та шана оборонцям! Велика вдячність тим, хто продовжує захищати рідну землю!

До Дня вшанування захисників Донецького аеропорту у відділі обслуговування дорослих користувачів до уваги читачів презентовано виставку «Аеропорт. 242». Запрошуємо до перегляду!

Подільський поет-сміхотворець

 Подільський поет-сміхотворець

    14 січня минає 90 років від дня народження українського письменника-сатирика Анатолія Панасовича Гарматюка — постаті, яка збагатила українську літературу гострим словом, дотепним гумором та виразною сатирою. 

    Анатолій Гарматюк народився 14 січня 1936 року у селі Мигалівці Барського району. Незважаючи на отриману з відзнакою інженерну освіту в Київському політехнічному інституті, він обрав шлях літератури. Перші публікації майбутнього гумориста з’явилися ще у шкільні роки, а справжнє становлення відбулося у 1960-х, коли творчість Гарматюка визначилась жанрами гумору та сатири. 

    Митець пережив складні часи ідеологічного тиску, обшуків та звинувачень у «націоналізмі», проте продовжив творити і підтримувати українське слово. Його збірки «Проти шерсті» (1963), «Лисяча наука» (1966) та інші стали важливою частиною української гумористичної традиції. Твори Гарматюка увійшли до шкільних хрестоматій, численних антологій та перекладів. При житті він видав 22 книги, а після смерті вийшло ще сім видань, серед них – книги пам’яті та збірки спогадів. 

    За свій внесок у розвиток української літератури письменник був удостоєний літературних премій імені Степана Олійника, Микити Годованця та Степана Руданського, а також став одним із переможців Всеукраїнського конкурсу «Байка-2001». Пам’ять про митця збережена у вигляді музею, меморіальних дощок та щорічних конкурсів гумору й сатири, серед яких «Вінницька гуморина» та «Усміхніться, люди добрі!». 

    До цієї дати у відділі обслуговування дорослих користувачів КЗ “Липовецька публічна бібліотека” організовано бібліографічний огляд “Подільський поет-сміхотворець”, де представлено видання Анатолія Гарматюка та літературу про його творчість із фондів бібліотеки. Захід мав на меті популяризацію українського гумористичного слова та вшанування літературної спадщини митця.

На струнах душі і слова

 Дорогі друзі, пропонуємо до перегляду літературну відеовізитку "На струнах душі і слова", присвячену 90-річчю від дня народження видатного гумориста Анатолія Гарматюка.

    13 січня - день коли народився Захисник України Іван Васильович Бойко.  Сьогодні йому виповнився б 31 рік...

    Народився Іван в Липовці, у родині службовців. Навчався в Липовецькому ліцеї №1 ім. Василя Липківського, після 9 класів вступив до Вінницького ПТУ №11, де опанував професію водія. 

    Працював водієм у ТОВ «Продмова», був людиною безвідмовною: завжди допомагав батькам, був турботливим. Друзі згадують його як великого життєлюба, душу компанії, надзвичайно щирого, усміхненого й спокійного хлопця. Мріяв про щасливу сім’ю, власний дім, сад... Але не встиг...

    У січні 2025 року, Іван був мобілізований Гайсинським РТЦК та СП до лав ЗСУ. Чесно й вірно ніс службу на посаді водія 1-го взводу безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем (в/ч А5003).

    12 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Дружківка Краматорського району на Донеччині, солдат Іван Бойко загинув. 

    Страшна війна продовжує забирати найкращих — сміливих, мужніх, щирих серцем людей. Іван назавжди приєднався до Небесного Війська, але пам’ять про нього житиме вічно в наших серцях. Вічна пам’ять і глибока шана Захиснику України!

    Сьогодні мав би відзначати 59-й день народження наш земляк із села Нападівка — Олександр Іванович Власюк, вірний захисник України, чоловік великого серця та незламного духу. Та війна забрала його від родини, громади та країни.

    Народився Олександр 12 січня 1967 року в сільській родині, навчався у Нападівській школі, після чого вступив до військового училища. У рідному селі створив сім’ю, разом із дружиною виховував синів.

    Із перших днів повномасштабного вторгнення Олександр Іванович без вагань став на захист держави. Ніс службу стрільцем 1 резервної роти в/ч 3028 Національної гвардії України. Брав участь в обороні Василькова, Макарова та у стримуванні ворога на підступах до Києва. 

    Весь біль і тягар війни він пропускав крізь своє щире серце — і воно не витримало. 28 квітня 2022 року, на одному з блокпостів під Києвом, його серце зупинилося...

    На фасаді Нападівської гімназії відкрито меморіальну дошку на знак шани та пам’яті. Схилімо голови у пошані перед світлою пам’яттю Захисника, гідного чоловіка нашої громади й народу. 

    Вічна пам’ять Захиснику України!