Тисячолітній спадок державності

Тисячолітній спадок державності

    День Української Державності – символ тисячолітніх традицій українського державотворення. Пройшовши через виклики століть, українська держава здобула незалежність. Сьогодні наші воїни змушені зі зброєю в руках відстоювати наше право на існування. Нинішня війна – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за її минуле, національну незалежність та ідентичність. Українці щодня показують світові, що ми – держава з могутньою історією та дивовижними людьми.

До Дня Української Державності у КЗ «Липовецька публічна бібліотека» для молоді було проведено інформаційно-просвітницький захід під назвою «Тисячолітній спадок державності».

 На захід також була запрошена вчителька історії Олена Василівна Шиндирук, вона розповіла цікаві історичні факти про виникнення наших земель та українців. 

В ході зустрічі присутні мали нагоду подивитись документальний фільм від УІНП «Історія України за 15 хвилин», а також взяти участь у історичному квізі «Державотворення» .

По завершенню зустрічі  було презентовано книжкову виставку під назвою «Державність виміряна поколіннями».

    Шануймо наші традиції, нашу історичну та культурну спадщину, допомагаймо нашим воїнам і все буде Україна!

День української державності – день єднання та розквіту України

            День української державності –

 день єднання та розквіту України

День Української Державності покликаний утверджувати зв’язок українців, які живуть нині, з нашими пращурами, які впродовж багатьох поколінь будували державність українського народу. Це свято має виховати в кожного громадянина України розуміння того, що державотворчому досвіду українців, нашій культурі, нашій самобутності, українському характеру не одна тисяча років.                                   Багато років поспіль гетьман Війська Запорозького і останній князь Русі-України Пилип Орлик намагався дипломатичним шляхом відновити права козацької нації на власну державність. Проте європейські правителі, палко підтримуючи його, опікувалися лише власними національними інтересами. Однак масив документів того часу переконливо доводить, що Україна була незалежною самодостатньою державою, з власною Конституцією, ще на початку XVIII століття.

Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, Володимир Антонович, Олександр Кониський, Іван Франко, Леся Українка, Микола Міхновський, Михайло Грушевський та інші інтелектуали ХІХ – початку ХХ століть обґрунтували доктрину українського конституціоналізму. Вони проклали міцні мости між державницькими традиціями києво-руської, литовсько-руської і козацької доби та майбутньою незалежною українською державою, яка народилася у вирі Першої світової війни і проголосила незалежність 22 січня 1918 року.

Українська революція 1917 –1921 років вплинула на геополітичні процеси в Європі. Українська держава в межах етнічної території хоч і ненадовго, проте стала реальністю. Й ідея соборної України стала провідною у визвольних змаганнях ХХ століття. Спроби відновити українську державність чи вибороти її військовим шляхом тривали впродовж 1930–1950 років, проте змогли реалізуватися тільки 24 серпня 1991 років.

Невипадково нині в багатьох подвигах наших воїнів, у мудрості наших людей у боях, навіть просто в розмовах звичайних українців про те, що відбувається, ми можемо побачити, ми можемо почути і зрозуміти приклади таких же характерів, як сотні років тому. Можемо побачити приклади такої ж хоробрості, такого ж ставлення до життя, і найголовніше —  ставлення до України й до ворога.

Але після всього, що пройшов наш народ, після всього, чого ми навчилися за століття,українці ніколи не віддадуть своєї незалежності. І вже не зламаються зсередини, як це бувало не раз. Адже сьогодні ми нарешті маємо національну єдність —  обов’язкову умову збереження державності.

    Берегти єдність нині, працювати разом на перемогу —  це найважливіше національне завдання, яке всі ми обов’язково виконаємо. А отже, зможемо зробити те, що не вдавалося зробити раніше попереднім поколінням. Це стосується й нашого захисту в цій війні за незалежність, і нашого руху в об’єднану Європу, до повноправного членства у ЄС, і нашої здатності стати однією з найбільш сучасних держав світу. 

    Сьогодні  до Дня української державності  в КЗ «Липовецька публічна бібліотека» відбулося  засідання жіночого клубу  «Горлиця» на якому була проведена слайд –бесіда під назвою «День   української державності – день єднання та розквіту України».

Державність вимріяна поколіннями

 Державність вимріяна поколіннями

28 липня Україна відзначає День української державності. У це свято ми вшановуємо всі етапи  українського державотворення – від Русі до сьогодення. Згадуємо великих українських державотворців, зокрема Володимира Великого, Данила Галицького, Богдана Хмельницького, Михайла Грушевського та інших представників національної еліти, а також борців за державність і незалежність України.

У відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання проведено коментований перегляд літератури «Державність вимріяна поколіннями».

День української державності – це можливість для кожного українця згадати історію своєї країни. Цінуймо те, за що боролися наші предки, пам'ятаймо всіх, хто віддав життя за  майбутнє України.

Слава Україні!

Королева свого королівства

Королева свого королівства

26 липня відзначає 65-річний ювілей Галина Пагутяк — сучасна українська письменниця, лауреатка Шевченківської премії з літератури за книгу прози «Слуга з Добромиля». Твори письменниці перекладені англійською, німецькою, російською, словацькою і хорватською мовами. Творчий доробок авторки становить близько трьох десятків книг, значна частина яких – дитячі, зокрема «Лялечка і Мацько», «Королівство», «Книгоноші з Королівства», «Втеча звірів, або Новий бестіарій» та інші.

З нагоди відзначення ювілею письменниці працівники відділу обслуговування дітей та організаторів дитячого читання провели для юних користувачів літературне знайомство « Королева свого королівства».

        Сердечно  вітаємо Галину Василівну з прекрасним ювілеєм і бажаємо їй міцного здоров’я, наснаги у всіх добрих справах та невичерпного натхнення!

      Сьогодні, 18 липня минає сьома річниця загибелі Грабчака Олега Вікторовича - Героя АТО, що віддав своє життя за цілісність України та нас.

    Народився у місті Липовець 20 жовтня 1988 року в працьовитій родині Віктора Анатолійовича та Олени Віталіївни. Закінчив Липовецьку ЗОШ №3. Після проходження строкової військової служби у лавах ЗСУ, працював слюсарем аварійно-відновлюваних робіт Липовецької дільниці газового господарства.

    З наступом ворога на схід, Олег Вікторович був мобілізований 15 липня 2015 року.  Став військовослужбовцем 53-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ, яка прикривала небезпечний напрям після залишення Дебальцевського вигину – між Авдіївською промзоною і Світлодарською дугою.

     Життя молодого воїна, захисника нашої неньки - України обірвалося зранку 18 липня 2016 року внаслідок мінометного обстрілу позицій бригади між Зайцевим та Майорськом під Горлівкою. Помер від отриманих поранень, які були несумісні з життям.

    У честь пам’яті та шани, вулицю Тиху, що у мікрорайоні Скакунка, де виріс Олег, перейменовано на його честь. На фасаді Липовецького ліцею №3, де навчався Герой, встановлено меморіальну дошку. Указом Президента України від 27.10.2016 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ятаймо! Шануймо! Слава Герою!

    Цього дня, 17 липня вшановуємо пам’ять нашого земляка Барденка Ігоря Васильовича, що рік тому героїчно загинув у жорстокій війні.

    Народився 05 серпня 1967 року у селі Щаслива. Після закінчення школи навчався на шофера. Пройшов строкову військову службу, на якій здобув військову професію водія-електрика відділення командно-штабних машин радіовзводу.  Працював водієм у будівельній компанії в місті Вінниця. Одружився, виростив сина та доньку.

    Ще з 2014 року Ігор Васильович добровольцем захищав Україну у зоні АТО. Воював у найгарячіших точках.  Після демобілізації працював у Польщі. З початком повномасштабної війни повернувся у стрій бійців 59 окремої мотопіхотної бригади  імені Якова Гандзюка. За військовою спеціальністю-водій. Завжди  ризикував собою, щоб вивезти  побратимів із поля бою.

    Ігор Барденко героїчно загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Миколаїв.

    Шануймо та пам’ятаймо наших Героїв, що віддали за нас життя! Вічна Слава!

 Сьогодні, 15 липня минає рік, як мужньо загинув наш захисник  Муха Василь Олексійович.

Народився 9 січня 1974 року у селі Зозівка. Після закінчення місцевої школи  вступив у Вінницьке училище.  Пізніше був призваний на строкову військову службу. Демобілізувавшись повернувся до рідного села та став працювати у місцевому фермерському господарстві. Згодом одружився,  разом із дружиною виховував сина та доньку.

8 березня 2022 року Василь Олексійович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Вже з 27 березня перебував у зоні бойових дій  на Донеччині.  Сержант матеріального забезпечення механізованої роти  механізованого батальйону в/ч А 4007 був у всьому прикладом для побратимів.

Клята війна забрала чуйного сина у мами Віри Іванівни, доброго батька та чоловіка у дружини Марії та дітей.  Василь Олексійович загинув під час артобстрілу поблизу населеного пункту Авдіївка.

Біль втрати ніколи не затьмарить усі гарні спогади, які він залишив  по собі! Вічна пам’ять Герою!

Українські миротворці на захисті миру

             Українські миротворці на захисті миру

      15 липня Україна присвячує людям, які беруть участь у миротворчих місіях у всьому світі.

    Враховуючи внесок і значення національного миротворчого контингенту України у справі зміцнення миру і злагоди в зонах військових конфліктів, віддаючи честь тим, хто не пошкодував своє життя і здоров’я, 21 травня 2013 року Верховна Рада України запровадила професійне свято саме українських миротворців.

За роки участі в міжнародній миротворчій діяльності Україна увійшла до першої двадцятки держав-миротворців.

Участь українських військовослужбовців в операціях з підтримання миру під проводом ООН, НАТО і у складі спільних миротворчих сил у країнах Європи, Середньої Азії, Африки сприяє зростанню авторитету нашої держави як надійного партнера і впливового суб’єкта в системі європейської і світової безпеки. На різних континентах планети мирні жителі знають і пам’ятають про доблесть і миролюбство, професіоналізм та мужність українських миротворців.

З метою глибокої вдячності та шанування усіх тих, хто в складі спільних миротворчих сил демонстрував всьому світу свій високий професіоналізм, компетентність і надійність у справах врегулювання небезпечних військових конфліктів, на абонементі відділу обслуговування дорослих користувачів Липовецької публічної бібліотеки, для користувачів юнацького віку було проведено патріотичну годину «Українські миротворці на захисті миру».

Присутні прослухали інформацію про воїнів в блакитних шоломах, які під українським прапором брали активну участь у забезпеченні миру і стабільності в багатьох країнах світу, а також вшанували пам'ять славетних героїв-миротворців, які загинули під час виконання обов’язків у складі миротворчого контингенту.

Маестро мелодій чарівних

Маестро мелодій чарівних

Однією з найяскравіших особистостей української культури другої половини ХХ – перших десятиліть ХХІ ст. є  композитор і музикант Мирослав Скорик (1938- 2020). Його унікальний «життєвий проект» вмістив у себе так багато вершинних досягнень у різних сферах музичної культури, що видається дивовижним, як могла одна людина – навіть впродовж доволі тривалого часового відрізку понад півстоліття!  - здійснити такий об’ємний творчий чин. В його доробку чимало академічних творів, естрадних пісень, саундтреків до фільмів. «Мелодія ля-мінор» для скрипки вважається у світі уособленням зраненої і ніжної душі України, її духовним гімном. Вона звучить у багатьох куточках світу, перекладена для різних інструментів – від бандури до флейти.

З нагоди 85-річниці від дня народження Мирослава Скорика у відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання проведено музичний етюд «Маестро мелодій чарівних».

Впродовж уже декількох десятиліть музичні шедеври Скорика лікують слух, душі та серця українців, переконують у стійкості духу і волелюбності нашого народу. Немає сумнівів, що музика видатного маестро  та пам’ять про нього житимуть ще дуже довго.

         В цей день, 12 липня вшановуємо пам'ять Героя, що більше ніколи не відзначить свій день народження… Сьогодні своє 35-ліття міг святкувати наш захисник Данилевич Павло Олександрович, але війна забрала його молоде життя.

    Народився у м. Калинівка Вінницької області. Навчався у місцевій школі, яку закінчив успішно. Обрав професію за спеціальністю «Автомобілі та автогосподарство» у Вінницькому технічному університеті та здобув кваліфікацію інженера-механіка. Після проходження строкової  військової служби  працював у столиці. Створив сім’ю, разом із дружиною Раїсою виховував донечку Аделіну.

    Павло Олександрович був мобілізований до лав Збройних Сил України та  захищав цілісність Держави у складі мотопіхотної роти в/ч А 2962 на Донеччині. Мав військове звання солдата, навідника першого відділення мотопіхотної роти.

   Стримуючи загарбника поблизу населеного пункту Дубово-Василівка, 01 березня 2023 року наш воїн загинув. Похований на рідній землі батьків у селі Росоша.

    Вічна пам'ять та шана  Герою!

На Івана, на Купала квітка щастя розцвітала

 На Івана, на Купала квітка щастя розцвітала

Одним із найпоетичніших свят українського обрядового календаря є свято Івана Купала, яке припадає на 7 липня. Історично цей день був днем літнього сонцестояння та православним святом Різдва Івана Хрестителя.

У відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання проведено народознавчі оповідки «На Івана, на Купала квітка щастя розцвітала». Діти ознайомились з культурою побуту українського народу, з історією виникнення свята Івана Купала, пов’язаними з цим днем звичаями, обрядами, прикметами, повір’ями та традиціями святкування.

Любі друзі вітаємо вас зі святом Івана Купала. Від щирого серця бажаємо вам  обов'язково знайти свою квітучу папороть, яка подарує  щастя, мир, спокій і радість.

Купало йде – молодь за собою веде

                           Купало йде –

                 молодь за собою веде

    Свято  Купала дуже давнє та бере початок ще з язичницьких часів. У дохристиянські часи саме в цю пору відзначали літнє сонцестояння та прославляли слов’янського бога сонця Ярила. Свого часу християнська церква приурочила свято до дня Івана Хрестителя, від якого воно запозичило свою нову назву – Івана Купала та відзначається у ніч з 6 на 7 липня. Це свято пов’язують з буянням природи, що розквітала на повну силу.

    Наші предки вірили, що рослини на Івана Купала набувають чудодійної та магічної сили. Вважається, що лише у цю ніч зацвітає папороть, а хто цю квітку знайде – буде здоровим, щасливим та багатим.  

    Ще один невід’ємний елемент свята – ворожіння на вінку. Його плетуть дівчата із дванадцяти трав, прикрашають польовими квітами та скріплюють травою, а  на заході сонця вінок опускають на воду.

    В день свята Івана Купала  у відділі обслуговування дорослих користувачів Липовецької публічної бібліотеки відбувся  майстер-клас під назвою «Купало йде – молодь за собою веде».

    Плетіння купальських вінків виявився цікавим і нескладним.  Різноманітні польові квіти кожна дівчина вплітала по-своєму та давала своєму вінку особливу настанову.

В душі бринить струна єдина – родина, книга і дитина

В душі бринить струна єдина –

родина, книга і дитина

8 липня в Україні  відзначають День родини . У цей важливий день варто привітати членів своєї сім’ї та згадати про роль родини у житті кожної людини.

День родини – це усвідомлення того, наскільки важливими для суспільства, держави та кожної окремої людини є сімейні цінності. Саме в родині починається та розвивається людське життя, в сімейному колі формується  характер людини та її світогляд.

8 липня відзначається православне свято – День Петра і Февронії. Їх здавна вважають покровителями родини та шлюбу.  Саме шлюб Петра і Февронії взято за канонічний зразок християнського подружжя. Вважається, що 8 липня – свято, коли добре одружуватися або брати заручини.

 Напередодні   Дня  родини в Інтернет – центрі  відділу обслуговування дорослих користувачів була проведена слайд – бесіда під  назвою «В душі бринить струна  єдина – родина, книга і дитина» для користувачів бібліотеки.

 

     Назавжди 38…

    Сьогодні, 04 липня свій 47-й день народження міг би святкувати липовчанин,  Герой АТО  Володимир Іванович Полупанов. Міг, але віддав життя за Україну…

    Проживав у Липовці, разом із дружиною Оленою виховував двох синів-козаків.  У 2014-му році під час мобілізації був призваний на військову службу.  Боронив цілісність держави Володимир Іванович у складі 128-ї   гірсько-піхотної бригади старшим розвідником.

Героїчно загинув 06 лютого 2015 року при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Рідкодуб, боронячи  Дебальцево. Ціною власного життя Володимир врятував старшого лейтенанта від ворожої кулі снайпера, прийнявши її на себе.

Указом Президента України №108/2015 «За виняткову мужність та героїзм, виявлені в боях на Дебальцівському плацдармі» старшину Полупанова Володимира Івановича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У знак пам’яті та вічної шани, на школі, де навчався Герой, встановлено меморіальну дошку та названо одну з вулиць міста у його честь.

    Вічна пам’ять та слава Герою!