Мова – глибина тисячоліть

До рідного слова торкаюсь душею,

Боюсь очорнити чи зрадить його,

З цих слів наша мова, пишаємось нею –

Це музика й пісня народу мого

В. Геращенко

Сьогодні українська мова досягла високої довершеності та в своєму розвитку зайняла одне з почесних місць серед найрозвиненіших мов світу. Золота скарбниця рідної мови має свою могутню класику, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, а ще збагатили її відомі майстри художнього слова – сучасні українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, Іван Драч. Прислухаймося до чарівних звуків, животворного трепету й вогню, материнської лагідності і доброти, мудрості земної, втілених у поетичне слово.

Мова кожного народу - це та бездонна криниця, з якої черпають воду прийдешні покоління. А висихає вона лише за тих умов, коли люди забувають до неї дорогу або засипають її зумисне брудом заздрісні сусіди.

В літературі - поезії чи то прозі - поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного краю, вітчизни, батьківської хати, материнського тепла, краси. Письменники звертаються до своєї мови як до основи народності, як до живого джерела духовності. Як говорив класик української літератури Максим Рильський: „Мова - втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за багатство мови...".

До Міжнародного дня рідної мови в читальній залі Липовецької ЦРБ була презентована книжкова виставка – роздум під назвою «Мова – глибина тисячоліть», для користувачів бібліотеки.

Книжкова виставка  допомагає виховувати почуття любові до рідної мови, піклуватися про неї, захищати, розкривати для себе її велич й могутню силу.

Тож давайте будемо плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших пращурів. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.