Згадаймо в молитві нашого земляка Василя Олексійовича Муху, який сьогодні міг би святкувати свій день народження, але віддав життя за Україну. 

    8 березня 2022 року Василь Олексійович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка. Сержант матеріального забезпечення механізованої роти до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, захищаючи рідну землю, сім’ю та всіх нас. 15 липня 2022 року він віддав своє життя, захищаючи Україну, у запеклому бою поблизу Авдіївки на Донеччині. 

    Подвиг Василя Мухи відзначений орденом “За мужність” III ступеня. У рідному селі на його честь встановлено меморіальну дошку та названо вулицю.

    Схиляємо голови перед пам’яттю Героя. Він назавжди залишиться у наших серцях як приклад мужності, вірності й любові до Батьківщини.

    Вічна пам’ять Захиснику!

    Сьогодні ми вшановуємо пам’ять Героя України, родом із села Росоша,  Віталія Миколайовича Заводнюка, який у день свого народження міг би відзначати 45-річчя. Але доля вирішила інакше — його життя обірвалося на полі бою за нашу свободу та незалежність.

    З початком повномасштабного вторгнення Віталій не залишився осторонь. Усвідомлюючи небезпеку, він вступив до лав Національної гвардії, ставши на захист рідної землі. Служив у складі військової частини 3027, де відзначився своєю мужністю та самовідданістю.

    2 травня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту  Білогорівка на Луганщині, Віталій Миколайович загинув, поклавши своє життя за Україну.

    Пам’ять про нього назавжди житиме в серцях рідних і близьких. Його подвиг є символом незламності та любові до рідної землі.

    Світла пам’ять і вічна слава Герою!

 «Я – українець! Ось і вся моя біографія!»

8 січня виповнюється 90 років від дня народження українського поета Василя Симоненка. Він один із найвизначніших українських поетів XX століття, представник «шістдесятників».

Василь Симоненко залишив по собі невеликий, але яскравий доробок — численні статті, театральні та літературні рецензії, казки для дітей і доросли та збірка віршів. В своїх віршах окрім любові до Батьківщини часто критикував радянський устрій і ворогів української державності. Українська нація, був впевнений Симоненко – після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів – посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства. Переживши жахіття Другої світової війни, повоєнного голоду і радянської несправедливості, Симоненко крізь свої рядки говорив правду, яка боліла. Він став символом незламного духу української нації. Був палким патріотом та борцем за правду.

У відділі обслуговування дорослих користувачів було презентовано виставку-портрет «Я – українець! Ось і вся моя біографія!», завдяки якій читачі мали змогу детально ознайомилися з творчим доробком письменника.

І голос твій наші душі окриляє

 І голос твій наші душі окриляє

    Сьогодні виповнилося б 90 років відомому українському поету Василю Симоненку – одному з найяскравіших представників покоління «шістдесятників».

    Твори письменника дістали всенародне визнання. Більшість творчого доробку  була опублікована посмертно: казка «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка поезій «Земне тяжіння» (1964), новела «Вино з троянд» (1965), «Вірші» (1966).  У 1995 р. В. Симоненка було посмертно нагороджено Державною премією України ім. Т. Шевченка за збірки поезій «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде», «Лебеді материнства».

    У відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання проведено бібліографічний огляд літератури «І голос твій наші душі окриляє». Присутні ознайомилися з життєвим та творчим шляхом видатного поета-шістдесятника, зокрема з біографічними матеріалами, щоденниковими записами,  добіркою листів та збірками поезій.

    Двадцять вісім літ накувала зозуля Симоненкові. Всього 28. Він спалахнув зорею і – згас, гнаний владою. Його чорнили й залякували, переслідували й перетинали творчі шляхи, але талант поета  не згас.

    Ім’я Василя Симоненка яскравою зорею продовжує сяяти на небосхилі української літератури поетичне слово й через багато десятиліть зворушує душі та серця читачів.

    У молитві згадаймо Героя Євгенія Сергійовича Лушнікова, який ціною власного життя захищав нашу свободу та майбутнє України. Сьогодні минає рік, як захисник родом із села Славна загинув у війні.

    З початком повномасштабного вторгнення ворога Євгеній без вагань став добровольцем до лав ЗСУ. Отримавши важке поранення, лікувався, але навіть група інвалідності не стала для нього перепоною – він повернувся до побратимів та у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ виборював перемогу України.

    Його відвага та патріотизм були відзначені нагородами: медаллю “Честь. Слава. Держава” у 2022 році, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ “За взірцевість у військовій службі” та орденом “За мужність” у 2023 році.

    7 січня 2024 року Євгеній Лушніков загинув під час ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Курахове на Донеччині, захищаючи нас і нашу країну.

    Світла пам'ять житиме в серцях тих, хто знав і любив його, а Україна ніколи не забуде свого Героя. Вічна шана та пам’ять Захиснику України! 

    Вшануймо пам’ять захисника, який віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави. Сьогодні, 6 січня, минають роковини з дня загибелі мужнього оборонця України родом із села Богданівка Липовецької громади -  Анатолія Анатолійовича Паламарчука.

    У 2015–2016 роках, Анатолій уже боронив Україну в зоні АТО, захищаючи її цілісність і суверенітет. Після демобілізації працював та створив родину. Однак війна знову покликала його до строю. У листопаді 2023 року Анатолій був мобілізований до лав Збройних Сил України, де служив у кулеметному взводі роти вогневої підтримки військової частини А1619.

    6 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту  Первомайськ Донецької області, у віці 36 років, Анатолій віддав своє життя за волю українців. Його смерть – це невимовний біль для родини, друзів і побратимів.

     Світла пам'ять та слава Герою!

Водохреща йде до нас

 Водохреща йде до нас

    Водохреща або Ордана, Йордана, Богоявлення – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні християни відзначають 6 січня. Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в річці Йордані Христа.

    Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. Набрати води на свято і зберігати її вдома протягом року, аж до наступного січня – річ звичайна для більшості віруючих. Зберігають її, як і колись, у скляному посуді. Традиція пити водохресну воду, вмиватися нею і обмивати дітей зберігається і сьогодні. Вважається, що ця освячена вода наділена цілющими властивостями та може виліковувати хвороби.

    Народознавче вікно під назвою "Водохреща йде до нас" відбулося у  читальній залі відділу обслуговування дорослих користувачів.

Нехай це світле свято принесе у ваше життя мир, любов та благодать. Нехай свята вода змиє всі печалі, дарує чистоту душі та оновлення серця. Нехай ангели оберігають ваш дім. З Хрещенням Господнім!