Воок – тусовка у бібліотеці

 

Воок – тусовка у бібліотеці

Сьогодні ми влаштували для наших юних інтелектуалів рандеву з книгою. Наша бібліотека перетворилася на штаб-квартиру детективів та осередок книжкових пригод. Тож ділимося з вами враженнями від нашої «Воок-тусовки у бібліотеці».

Під час зустрічі всі на мить стали детективами: діти шукали розгадки, розплутували таємниці та довели, що вони - справжні мудреці. Разом зачитували уривки з найулюбленіших книжок. Збирали яскраві пазли - це був справжній виклик для уважності та командної роботи. Ми вкотре переконалися, що у бібліотеці можна не тільки читати, а й круто проводити час.

Дорогі друзі! Журнали, комікси, цікаві книги та море спілкування - усе це чекає на вас. Приходьте, обирайте свою історію та ставайте частиною нашої великої бібліотечної родини.

    29 березня — скорботна дата, що назавжди залишиться у пам’яті як день втрати мужнього Захисника України — Миколи Леонтійовича Лейбука...

    Народився 7 жовтня 1971 року в селі Щаслива Липовецької громади. Після закінчення місцевої школи навчався у Вінницькому училищі №7, де здобув професію будівельника. Усе життя працював за фахом, був майстром своєї справи, доброю, щирою людиною, надійним товаришем і люблячим сім’янином. 

    20 січня 2023 року Микола Леонтійович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем-санітаром у складі 22-ї окремої механізованої бригади, боронив Україну на Донецькому напрямку. 

    29 березня 2024 року під час мінометного обстрілу захисник отримав важке поранення. Його евакуювали до зведеного медичного загону Державної прикордонної служби України у місті Дружківка Краматорського району, але врятувати життя воїна не вдалося...

    За мужність і відданість державі Миколу Лейбука посмертно нагороджено відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський Хрест» та нагрудним знаком «Честь та Пам’ять». 

    Світла пам’ять про Миколу Леонтійовича назавжди житиме у серцях тих, хто його знав і любив. Вічна слава Герою!

Сонячна поетеса дитинства

Сонячна поетеса дитинства

Кажуть, що справжня поезія не має віку. Вона, як сонячне світло, здатна пробитися крізь десятиліття і торкнутися серця сучасної дитини. Саме в такій атмосфері тепла та щирості у нашому відділі обслуговування дітей відбувся поетичний струмок «Сонячна поетеса дитинства».

Цьогоріч ми відзначаємо особливу дату - 145-ту річницю від дня народження Марійки Підгірянки (Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської). Вчителька за фахом і поетеса за покликанням, вона залишила нам у спадок не просто вірші, а справжню «сонячну» азбуку людяності.

Під час заходу ми разом із юними читачами гортали сторінки долі видатної українки. Діти дізналися захопливі факти: натхненням для поетеси була велична краса рідних Карпат, саме вона стала співавторкою першого «Букваря для українських шкіл», а її знаменитий вірш «Складаємо присягу» став справжнім гімном для багатьох поколінь українських вчителів.

Вірші Марійки Підгірянки - це джерело мудрості, яке вчить любити маму, шанувати рідну землю та бачити магію в кожній пелюстці квітки.

Запрошуємо наших юних читайликів завітати до бібліотеки, щоб особисто доторкнутися до сонячної та теплої поезії Марії Підгірянки. Нехай її щире слово зігріє і ваші серця!

 

Туберкульоз - загроза, яку можна попередити!

 Туберкульоз -  загроза, яку можна попередити!

24 березня в усьому світі проводиться День боротьби з туберкульозом . Саме цього дня в 1882-му році в Берліні доктор Роберт Кох оголосив про відкриття цієї страшної хвороби, яка дотепер загрожує людству.Ця дата покликана нагадати суспільству  про важливість профілактики , раннього виявлення та своєчасного лікування цього небезпечного захворювання. Туберкульоз -  це інфекційне захворювання , яке найчастіше вражає легені , але при своєчасній діагностиці успішно лікується . Дотримання правил здорового способу життя , регулярні медичні огляди та уважне ставлення до свого здоров’я допомагають запобігти хворобі.

До  Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом у читальній залі КЗ «Липовецька  публічна бібліотека» на черговому засіданні жіночого  клубу «Горлиця» презентована виставка – застереження «Туберкульоз – загроза, яку можна попередити». Книжкові та періодичні видання, представлені на виставці, висвітлюють підходи щодо організації боротьби з туберкульозом на глобальному, регіональному, національному рівнях, сучасні тенденції діагностики та профілактики, а також шляхи підвищення ефективності лікування цього поширеного захворювання.

 Пам’ятаймо : обізнаність  і  відповідальне ставлення до здоров’я – важливий крок у боротьбі з туберкульозом.

 

Сторінками улюблених казок

Сторінками улюблених казок

Сьогодні у нашій бібліотеці було галасливо, весело та неймовірно цікаво! На казкову вікторину «Сторінками улюблених казок» завітали учні 3-А класу Липовецького ліцею № 1. ім. Василя Липківського.

Під час зустрічі діти перетворилися на справжніх детективів та літературних знавців. Вони упізнавали героїв за кількома підказками, розплутували «загублені» речі казкових персонажів, змагалися за звання найзавзятішого читача.

Приємно бачити, як щиро діти люблять книги! Дякуємо нашим маленьким гостям за допитливість, посмішки та супершвидкі відповіді. Нехай кожен прочитаний рядок надихає на добрі справи, а бібліотека завжди залишається місцем, де здійснюються найцікавіші відкриття.

Чекаємо на нові зустрічі, наші юні книголюби!

Книжковий світ Олександра Гавроша

Книжковий світ Олександра Гавроша

У бібліотеці відбулася літературна година «Книжковий світ Олександра Гавроша», яка подарувала дітям яскраві враження та незабутню мандрівку сторінками його книг. Юні читачі познайомилися з життям і творчістю відомого українського письменника.

Олександр Дюлович Гаврош народився 26 березня 1971 року в місті Ужгород. Він навчався на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, працював у театрі, писав статті та книги, і з часом став улюбленим дитячим автором.

Письменник створив багато цікавих, веселих і повчальних історій, які із захопленням читають діти не лише в Україні, а й за її межами. Його творчість відзначена численними нагородами, що свідчить про талант і любов читачів. Серед найвідоміших книг автора: «Неймовірні пригоди Івана Сили», «Пригоди розбійника Пинті», «Галуна-Лалуна або Іван Сила на острові Щастя», «Дідо-Всевідо».

Книжки Олександра Гавроша ще раз довели, що читання - це справжня пригода, яка відкриває двері у світ фантазії, добра і сміливості та надихає на власні відкриття.

    Сьогодні, 24 березня, ми вшановуємо пам’ять Захисника України — Михайла Михайловича Насадюка, який мав би святкувати свій день народження...

    Михайло народився у 1998 році в селі Капустяни на Вінниччині. З дитинства був працьовитим, допитливим, мав хист до техніки. Закінчив Ладижинський фаховий коледж, згодом здобув освіту інженера-електрика у Вінницькому національному аграрному університеті. Працював електриком, мріяв про власну справу. Він любив життя, свою родину, друзів, рідну землю. Був щирим, відкритим, із добрим серцем і великими мріями про мирне майбутнє. Та війна змінила все...

    Вже з перших днів повномасштабного вторгнення Михайло став на захист України. Служив у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, був майстром саперної справи, талановитим інженером і надійним побратимом. Його бойові шляхи пролягли Миколаївщиною, Херсонщиною, Донеччиною. Серед перших він у складі зведеної групи зайшов на острів Зміїний, розчищаючи шлях від мін, і разом із побратимами встановив державний прапор України. Останній рік служби він працював над надзвичайно важливими речами — моделював боєприпаси, забезпечуючи бойові підрозділи компонентами для дронів. 

    За мужність і відданість Україні Михайло був нагороджений орденами «За мужність» ІІІ та ІІ ступенів (посмертно), відзнаками «За взірцевість у військовій службі», «Золотий хрест» та відзнакою ГУР «Вогнепальна зброя». 

    Йому було лише 26... 15 серпня 2024 року життя Михайла обірвав російський ракетний обстріл у Павлограді на Дніпропетровщині.

    Сьогодні ми згадуємо того, хто жив із добром у серці і вірою в перемогу України. Світла пам’ять про Михайла назавжди житиме у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто його знав. Вічна слава Герою!

Що читає сучасна дитина?

 

Що читає сучасна дитина?

Сьогодні у нашій бібліотеці відбулася неймовірно тепла та жвава бесіда «Що читає сучасна дитина?» Ми зібралися колом однодумців, щоб обговорити книжкові вподобання нового покоління. Розглядали новинки сучасної дитячої прози - від повчальних казок до захопливих детективів та коміксів. Ділилися лайфхаками, як відволікти дитину від гаджета та показати, що книга - це не нудно, а драйвово. Обговорили, які саме книги найчастіше обирають наші маленькі читачі та чим їх ваблять сучасні видавництва.

Книга для сучасної дитини - це цілий світ з яскравими ілюстраціями, інтерактивними елементами та героями, які говорять з ними однією мовою.

Щиро дякуємо кожному учаснику за активність та любов до книги. Разом ми робимо все можливе, щоб читання залишалося модною та корисною звичкою для наших дітей.

 

    КЗ “Липовецька публічна бібліотека” долучилася до Всеукраїнської інформаційно-просвітницької тематичної акції «Національний тиждень читання поезії», яку вже втретє організовує Український інститут книги. Цьогоріч Тиждень триває з 16 по 22 березня 2026 року та проходить під символічною темою «Золотий гомін», натхненною однойменною ліричною поемою Павла Тичини. 

    У межах акції в бібліотеці було проведено голосні читання, під час яких звучали твори авторів-дисидентів, шістдесятників та поетів сучасної української літератури, голос якої особливо виразно звучить у час війни. 

    «Золотий гомін» Павла Тичини — це про духовне відродження українського народу, про таку бажану свободу, нерозривну з відчуттям тривоги. І сьогодні, через понад століття, ці рядки не втрачають своєї актуальності, звучать про те саме: волю, надію і світло, той вогонь, що перемагає.

    Кажуть, час лікує, але для тих, хто знав Григорія Кучера, цей день назавжди залишиться відкритою раною. Два роки тому, 20 березня, під Зміївкою на Херсонщині, обірвалося життя людини з великим серцем і золотими руками. 

    Григорій народився 12 березня 1985 року в селі Зозів у багатодітній родині. Він з дитинства знав ціну праці та вірності своєму слову. Після школи та ПТУ став механізатором — людиною, яка плекала рідну землю. Працював у «Сімекс Агро», виховував синів і понад усе мріяв, щоб вони ніколи не знали жахів війни. 

    У травні 2022 року Григорій змінив мирний трактор на зброю. Стрілець-снайпер десантно-штурмового підрозділу, він боронив нас на найважчих ділянках Херсонського напрямку. Навіть після поранення та реабілітації він не залишився в тилу. 

    Свій останній бій захисник прийняв 20 березня 2024 року, рятуючи побратимів. Він віддав своє життя, щоб жили інші. 

    Сьогодні меморіальна дошка на стінах Зозівського ліцею щодня нагадує учням про ціну нашої свободи. Григорій назавжди залишиться для земляків прикладом щирості, працьовитості та неймовірної відваги. 

    Вічна пам’ять і слава Герою!

    20 березня — день, який мав бути сповнений радості, сміху та планів на майбутнє. Сьогодні свій день народження міг би святкувати Євгеній Сергійович Лушніков. Але війна внесла свої страшні корективи: тепер цей день — про пам’ять, про нестерпний біль втрати та безмежну вдячність за чин Героя. 

    Євгеній народився у селі Славна у 1997 році. Його шлях не був легким — рано пізнав гіркоту сирітства, але це не озлобило його серце, а загартувало волю. Він будував звичайне життя: здобув професію електрика у Зозівському ПАЛ, відслужив строкову службу, працював у Києві, створив сім’ю. 

    Коли ворог прийшов на поріг, він не вагався. Євгеній пішов добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення. Навіть важке поранення та отримана група інвалідності не змогли його зупинити. Маючи законне право залишитися в тилу, він обрав інше — повернутися до своїх. 

    У складі легендарної 46-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ він боровся за кожен клаптик української землі. Його мужність була відзначена високими нагородами: медаллю «Честь. Слава. Держава», нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі», орденом «За мужність» III ступеня. 

    7 січня 2024 року під час ворожого обстрілу поблизу Курахового на Донеччині серце нашого Захисника зупинилося. Ворожий снаряд обірвав молоде життя.

    Євгенію, назавжди залишиться 26... Він був справжнім сином своєї землі, її щитом і її гордістю. Світла пам’ять!

    У цей день колись лунали вітання... Сьогодні ж — тиша, свічка і наша пам’ять. 19 березня  — день коли народився захисник Анатолій Володимирович Василишин. Йому б виповнилося 30, але війна змінила все. 

    Анатолій народився 19 березня 1996 року у Вінниці, дитинство та юність минули у селі Зозівка. Тут він здобув освіту, опанував професії слюсаря-ремонтника та тракториста-машиніста, тут починав своє доросле життя. Працював на будівництві, був працьовитим, щирим, відкритим до людей. У нього були плани, бажання, прості людські мрії... Та війна забрала можливість їх здійснити. Він не встиг створити сім’ю, не встиг прожити своє життя так, як заслуговував. 

    У листопаді 2024 року Анатолій став до лав Збройних Сил України. У складі 21-ї окремої механізованої бригади він боронив державу на Курському напрямку. Сміливо і гідно виконував свій обов’язок — так, як це роблять справжні захисники. 

    30 січня 2025 року, під час бою поблизу населеного пункту Миколаєво-Дар’їно, його життя обірвалося... Довгий час він вважався безвісти зниклим, і лише згодом повернувся до рідної землі — «на щиті». 

    Найтяжчий біль — у тому, що мати так і не дочекалася сина... Вона пішла у вічність, не почувши звістки про нього. Батька не стало ще раніше. Його шлях додому був сповнений тиші й сліз...

    Світла пам’ять та вічна слава Герою!

                                    Можливості штучного інтелекту                                  У  сучасному світі цифрові технології стрімко розвиваються  і штучний інтелект (ШІ) стає частиною нашого повсякденного життя.Саме тому в Хабі цифрової освіти продовжуємо знайомити користувачів із новими  онлайн можливостями.

Сьогодні відбулося індивідуальне ознайомлення  відвідувачки бібліотеки з роботою штучного  інтелекту (ШІ). Під час  якого користувачка дізналася, що таке штучний інтелект , де його можна використовувати та як він може допомагати у повсякденному житті.

Такі заняття у Хабі цифрової освіти допомагають користувачам краще орієнтуватися у цифровому світі ,розвивати цифрову грамотність та впевнено користуватися новими технологіями.

#бібліотекахабцифровоїосвіти2026

#діяосвіта

#цифровінавички

#розвитокцифровихнавичок

#навчаннякористувачів

 

    Сьогодні могло б бути ще одне світле свято... День народження, усмішки, теплі слова, родинне коло. Сьогодні Ярославу Плахотнюку могло б виповнитися 33... Але замість привітань — тиха молитва і запалені свічки пам’яті. 

    Ярослав Сергійович Плахотнюк народився 18 березня 1993 року в селі Вікентіївка. Навчався у Липовецькій школі №2, змалку захоплювався спортом, грав у футбольній команді. Життя його було простим і щирим: навчання у Вінницькому педагогічному університеті на факультеті фізичного виховання, створення сім’ї, народження донечки... Працював, жив, мріяв. 

    У квітні 2023 року Ярослав став на захист держави, як справжній син своєї землі. Служив гранатометником, разом із побратимами тримав оборону на Донеччині та Харківщині. Добрий, відкритий, щирий, завжди готовий допомогти — таким його запам’ятали всі, хто знав. 

    30 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Стариця на Харківщині, його життя обірвалося під мінометним обстрілом...

    За мужність і героїзм Ярослава нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Його ім’я викарбуване у пам’яті громади, а на фасаді Липовецького ліцею №2 встановлено меморіальну дошку — як символ вдячності й вічної пам’яті. 

    Згадаймо сьогодні не лише воїна. Згадаймо сина, чоловіка, батька... Людину, яка любила життя і віддала його за Україну. 

    Світла пам’ять та слава Герою!

Палітра мого настрою

Палітра мого настрою

У нашій бібліотеці знову панувала особлива атмосфера — відбулася чергова зустріч, година арт-терапії з учнями 6-В класу Липовецького ліцею №2.

Разом із соціальним педагогом Олексієнко С. В. діти вчилися перетворювати емоції на колір. Арт-терапія — це унікальний інструмент, який допомагає підліткам висловити те, що іноді важко пояснити словами. На годину бібліотечний простір став територією спокою, де кожен міг бути собою. Приємно бачити, як через творчість розкриваються серця!

Особливі слова вдячності хочемо висловити соціальному педагогу Світлані Василівні. Саме завдяки її професіоналізму, чуйності та вмінню знайти підхід до кожного, діти змогли зануритися у світ власних переживань та знайти внутрішню гармонію.

Дякуємо нашим шестикласникам за щирість, сміливість бути справжніми та неймовірну енергію. Кожна така зустріч доводить: творчість лікує, а бібліотека — це місце, де завжди затишно.

До наступних творчих зустрічей!

 Сьогодні, 17 березня, вшануймо пам’ять Героя України, нашого земляка із села Попівка — Андрія Петровича Гончарука, який віддав своє життя за свободу і незалежність рідної держави. 

Андрій Гончарук народився 21 червня 1976 року. Добрий, щирий, відповідальний чоловік, він був людиною честі та великого серця. У серпні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем-зенітником 1-го відділення зенітно-ракетного взводу 1-го механізованого батальйону у складі 21-ї окремої механізованої бригади, захищаючи Україну на Авдіївському напрямку. 

17 лютого 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Колодязі Краматорського району Донецької області, Захисник потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Отримавши важкі поранення, був доставлений до госпіталю в Дніпрі, а згодом — до Києва. Лікарі майже місяць боролися за його життя... Та, на жаль, 17 березня 2024 року, на 47-му році життя, серце Героя зупинилося. 

Андрій Петрович віддав найдорожче — своє життя — у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Його мужність, стійкість і відданість присязі назавжди залишаться прикладом справжнього патріотизму. 

Воїна поховали у рідному селі Попівка. На його честь у селі відкрито меморіальну дошку. Схиляємо голови у вдячності та скорботі. 

Вічна пам’ять і слава Герою!

 17 березня минає два роки від дня, коли перестало битися серце нашого земляка, мужнього Захисника України — Станіслава Вікторовича Назаренка. 

Станіслав народився 18 липня 1998 року у селі Війтівці Липовецької громади. Він мав попереду ціле життя, сповнене планів і мрій. До початку повномасштабної війни працював за кордоном, у Польщі, але коли ворог розпочав широкомасштабне вторгнення, без вагань повернувся додому, щоб стати на захист рідної землі. Разом із другом Станіслав добровільно вступив до лав оборонців України. Служив у складі 128-ї окремої бригади Сил територіальної оборони «Дніпро» головним сержантом, командиром гранатометного відділення. Воїн із сильним характером і великим серцем гідно виконував свій військовий обов’язок, брав участь у бойових діях на Запорізькому та Донецькому напрямках, підтримував побратимів, допомагав тим, хто потребував допомоги. 

8 березня 2024 року під час бойових дій поблизу населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області Станіслав отримав важкі поранення внаслідок ворожого обстрілу. Його у важкому стані доправили до госпіталю в Дніпрі, де лікарі до останнього боролися за його життя. Та, на жаль, 17 березня 2024 року серце Захисника зупинилося... Йому було лише 25 років. 

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Станіслава Вікторовича Назаренка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

Станіслав був не лише воїном — він був люблячим сином, братом, вірним другом. Добрий, щирий, відкритий до людей, він завжди був готовий підтримати і допомогти. Світла пам’ять про нього назавжди житиме у серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто знав цього мужнього хлопця. 

Вічна пам’ять і слава Герою України!

    Сьогодні, 16 березня, свій день народження мав би відзначати наш земляк — старший солдат Дмитро Валентинович Пілат. Але, на жаль, ця дата назавжди залишиться для рідних та близьких днем світлої пам’яті про мужнього Захисника України.

    Дмитро народився 16 березня 1995 року у місті Липовець у родині педагогів. Навчався у Липовецькій ЗОШ І–ІІІ ступенів №2, де проявляв себе у навчанні, брав участь у різноманітних олімпіадах та змаганнях. Особливе місце в його житті займав спорт — із шести років він захопився футболом, тренувався у місцевій спортивній школі, грав за команду «Факел», виступав у різних футбольних і футзальних командах, неодноразово ставав призером районних та обласних турнірів. 

    Після закінчення школи Дмитро вступив до Хмельницького національного університету на спеціальність «Країнознавство». У 2015 році розпочав військову службу в лавах Національної гвардії України у місті Ужгород (військова частина 3002). За сумлінну службу був відзначений подяками та грамотами, пройшов навчання і здобув спеціальність кінолога. Після строкової служби продовжив службу за контрактом у Вінниці, а згодом демобілізувався. 

    У мирному житті Дмитро створив сім’ю. Разом із дружиною вони раділи народженню донечки, будували плани на майбутнє. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, добрим сином для батьків, надійним другом і щирою людиною. Опанував будівельну справу і працював у сфері ремонтів. 

    10 січня 2023 року Дмитро свідомо став на захист рідної землі. Служив у лавах Національної гвардії України (в/ч 3008), брав участь у бойових діях у районі Лиману та Серебрянського лісництва. За службу був нагороджений медаллю «Ветеран війни». З 1 грудня 2023 року продовжив службу у 14-й бригаді оперативного призначення НГУ «Червона Калина», де обіймав посаду старшого стрільця. 

    10 грудня 2023 року, під час виконання бойового завдання зі стримування ворожої агресії поблизу села Вербове Пологівського району Запорізької області, старший солдат Дмитро Пілат загинув у бою з окупантами, отримавши смертельні поранення. Йому було лише 28 років...

    За мужність і героїзм, проявлені у боротьбі за незалежність України, Дмитра Валентиновича Пілата посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У рідному місті Дмитра поховано на Алеї Слави. У Липовецькому ліцеї №2, де навчався Герой, відкрито меморіальну дошку на його честь. 

    Для всіх, хто знав Дмитра, він назавжди залишиться світлою, мужньою і доброю людиною, справжнім патріотом своєї держави. Світла пам’ять Герою! Вічна слава Захиснику України!