Злочин, у якому немає спокути

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Однією з таких сторінок був голодомор 1932-1933 р.р. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.

 Благодатна земля. Родючі чорноземи,   щедра природа. На початку XX ст. Україну вважали житницею Європи: близько 90 % експорту пшениці з Російської імперії припадало саме на Україну. Та саме над цією землею в ХХ столітті пронеслися три голодомори: 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947років.
Мало знайдеться не тільки в історії України, а й в історії світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932–1933 рр.
 Голодомор в Україні – найтяжчий злочин проти людства, спланований і реалізований керівництвом колишнього Радянського Союзу проти українського народу і це одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, про яку десятиліттями замовчувалось.

 25 листопада в  Липовецькій центральній районній бібліотеці відбулось чергове засідання клубу «Надвечір’я». Тема засідання «Злочин, якому немає спокути».

 Під час засідання  учасники   клубу  «Надвечір’я», люди старшого віку, тема голодомору  для яких  є болючою, адже вони  пам’ятають голод із спогадів своїх батьків, згадували про події 32-33 років,  про  лихо, горе, біль,  смерть,   які залишив по собі  голодомор в   душах людей. Як це страшно. Це боляче до самих кісток, про це потрібно пам’ятати, і  розуміти  ціну хліба, ціну життя.

А ще присутні мали можливість переглянути  книжкову виставку «Стежками болю і страждань», на якій представлені документи і матеріали, які розкривають трагічні сторінки історії українського народу, публікації про геноцид української нації, спогади і свідчення очевидців, тих, хто у своїй пам’яті крізь роки проніс страждання та біль, спричинені тоталітарним режимом.