17 березня минає два роки від дня, коли перестало битися серце нашого земляка, мужнього Захисника України — Станіслава Вікторовича Назаренка. 

Станіслав народився 18 липня 1998 року у селі Війтівці Липовецької громади. Він мав попереду ціле життя, сповнене планів і мрій. До початку повномасштабної війни працював за кордоном, у Польщі, але коли ворог розпочав широкомасштабне вторгнення, без вагань повернувся додому, щоб стати на захист рідної землі. Разом із другом Станіслав добровільно вступив до лав оборонців України. Служив у складі 128-ї окремої бригади Сил територіальної оборони «Дніпро» головним сержантом, командиром гранатометного відділення. Воїн із сильним характером і великим серцем гідно виконував свій військовий обов’язок, брав участь у бойових діях на Запорізькому та Донецькому напрямках, підтримував побратимів, допомагав тим, хто потребував допомоги. 

8 березня 2024 року під час бойових дій поблизу населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області Станіслав отримав важкі поранення внаслідок ворожого обстрілу. Його у важкому стані доправили до госпіталю в Дніпрі, де лікарі до останнього боролися за його життя. Та, на жаль, 17 березня 2024 року серце Захисника зупинилося... Йому було лише 25 років. 

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Станіслава Вікторовича Назаренка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

Станіслав був не лише воїном — він був люблячим сином, братом, вірним другом. Добрий, щирий, відкритий до людей, він завжди був готовий підтримати і допомогти. Світла пам’ять про нього назавжди житиме у серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто знав цього мужнього хлопця. 

Вічна пам’ять і слава Герою України!