19 травня — день, коли ми з болем і вдячністю згадуємо нашого земляка, воїна, який віддав життя за Україну — Руслана Миколайовича Зайця. 

    Минуло вже багато років, але біль втрати не стихає... Він назавжди залишився молодим, відважним і вірним своєму обов’язку. 

    Руслан народився 14 серпня 1984 року в селі Теклинівка. Згодом разом із родиною проживав у селі Ковалівка на Вінниччині, де закінчив місцеву школу. Його життєвий шлях був простим і щирим, сповненим мрій і планів, які обірвала війна. 

    У лютому 2015 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив старшим стрільцем 3-ї мотопіхотної роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Уже з весни 2015 року брав участь у бойових діях на сході України, захищаючи її незалежність у зоні проведення антитерористичної операції. 

    19 травня 2015 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Катеринівка Попаснянського району Луганської області, Руслан разом із побратимами вирушив на допомогу військовим, які потрапили у засідку. Та дорогою їхня бойова машина підірвалася на фугасній міні... Цей бій став для нього останнім. Руслан Заєць загинув як Герой — рятуючи інших, не вагаючись ідучи вперед. 

    За особисту мужність і відданість Україні посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, а також медаллю «За жертовність і любов до України». 

    Похований у селі Ковалівка. Пам’ять про Захисника увічнено у меморіальних дошках у навчальних закладах, де він навчався. Але найголовніше — він живе у серцях рідних, побратимів і всіх, хто пам’ятає його подвиг. 

    Вічна слава Герою!