«Кіборги» витримали, не витримав бетон

 «Кіборги» витримали, не витримав бетон

      20 січня - День вшанування пам'яті захисників, які тримали оборону Донецького аеропорту у 2014 році під час початку війни на сході України. Бої за аеропорт – одні з найзапекліших у війні на сході України – тривали з травня 2014-го до 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики й волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ, затято відстоюючи рідну землю. Звитяжна оборона летовища стала символом незламності та бойового духу нашого війська, а захисники терміналів отримали почесне ймення «кіборги». Коли почалося повномасштабне вторгнення на наші землі, кожен воїн-захисник одягнув броню кіборга, що символізує стійкість і незламність, пронизану вірою та молитвами українців.

    До Дня вшанування захисників Донецького аеропорту у відділі обслуговування дорослих користувачів було проведено героїко-патріотичну годину «Кіборги» витримали, не витримав бетон» для учнів десятих класів Липовецького ліцею № 2. Також на заході, до слова був запрошений учасник бойових дій, вчитель фізики ліцею Пшеничний Роман Федорович. Він наголосив на тому, що сьогодні кожне місто на сході України це «аеропорт» і кожен день наші військові роблять надзвичайний подвиг гідний «кіборга».

    Сьогодні мав би святкувати свій день народження вірний захисник України родом із села Нападівка Олександр Іванович Власюк. Але він віддав своє життя заради інших, боронячи нашу державу від ворожої навали.

    З початком повномасштабного вторгнення Олександр Іванович без вагань став на захист України. Ніс службу стрільцем 1 резервної роти в/ч 3028 Національної Гвардії України. Брав участь у героїчній обороні Василькова, Макарова та зупинці ворожого наступу на підступах до Києва. Війна, сповнена болю й несправедливості, залишила глибокий відбиток на його великому серці, яке не витримало. 28 квітня 2022 року, на одному з блокпостів під Києвом, серце Олександра Власюка зупинилося.

    Схилімо голови у шані перед пам’яттю українського Героя, гідного сина нашої громади та незламного народу. Вічна слава і пам’ять Захиснику України!

     Вшануймо пам’ять захисника, який народився цього дня – Анатолія Анатолійовича Юзви, уродженця міста Липовець, що віддав своє життя за Україну.

    Анатолій служив майстром-гранатометником у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. З 2015 року він стояв на захисті єдності та суверенітету України в зоні Антитерористичної операції. З початком повномасштабної війни знову став до лав Збройних Сил, захищаючи рідну землю від ворога.

    2 травня 2022 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Шевченкове під Волновахою, Анатолій Юзва отримав смертельне осколкове поранення.

    За відвагу та самопожертву посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. 

    Час минає, але імена Героїв, які боролися за свободу й незалежність, назавжди залишаться в наших серцях. Вічна пам’ять!

    Згадаймо в молитві нашого земляка Василя Олексійовича Муху, який сьогодні міг би святкувати свій день народження, але віддав життя за Україну. 

    8 березня 2022 року Василь Олексійович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка. Сержант матеріального забезпечення механізованої роти до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, захищаючи рідну землю, сім’ю та всіх нас. 15 липня 2022 року він віддав своє життя, захищаючи Україну, у запеклому бою поблизу Авдіївки на Донеччині. 

    Подвиг Василя Мухи відзначений орденом “За мужність” III ступеня. У рідному селі на його честь встановлено меморіальну дошку та названо вулицю.

    Схиляємо голови перед пам’яттю Героя. Він назавжди залишиться у наших серцях як приклад мужності, вірності й любові до Батьківщини.

    Вічна пам’ять Захиснику!

    Сьогодні ми вшановуємо пам’ять Героя України, родом із села Росоша,  Віталія Миколайовича Заводнюка, який у день свого народження міг би відзначати 45-річчя. Але доля вирішила інакше — його життя обірвалося на полі бою за нашу свободу та незалежність.

    З початком повномасштабного вторгнення Віталій не залишився осторонь. Усвідомлюючи небезпеку, він вступив до лав Національної гвардії, ставши на захист рідної землі. Служив у складі військової частини 3027, де відзначився своєю мужністю та самовідданістю.

    2 травня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту  Білогорівка на Луганщині, Віталій Миколайович загинув, поклавши своє життя за Україну.

    Пам’ять про нього назавжди житиме в серцях рідних і близьких. Його подвиг є символом незламності та любові до рідної землі.

    Світла пам’ять і вічна слава Герою!

 «Я – українець! Ось і вся моя біографія!»

8 січня виповнюється 90 років від дня народження українського поета Василя Симоненка. Він один із найвизначніших українських поетів XX століття, представник «шістдесятників».

Василь Симоненко залишив по собі невеликий, але яскравий доробок — численні статті, театральні та літературні рецензії, казки для дітей і доросли та збірка віршів. В своїх віршах окрім любові до Батьківщини часто критикував радянський устрій і ворогів української державності. Українська нація, був впевнений Симоненко – після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів – посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства. Переживши жахіття Другої світової війни, повоєнного голоду і радянської несправедливості, Симоненко крізь свої рядки говорив правду, яка боліла. Він став символом незламного духу української нації. Був палким патріотом та борцем за правду.

У відділі обслуговування дорослих користувачів було презентовано виставку-портрет «Я – українець! Ось і вся моя біографія!», завдяки якій читачі мали змогу детально ознайомилися з творчим доробком письменника.

І голос твій наші душі окриляє

 І голос твій наші душі окриляє

    Сьогодні виповнилося б 90 років відомому українському поету Василю Симоненку – одному з найяскравіших представників покоління «шістдесятників».

    Твори письменника дістали всенародне визнання. Більшість творчого доробку  була опублікована посмертно: казка «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка поезій «Земне тяжіння» (1964), новела «Вино з троянд» (1965), «Вірші» (1966).  У 1995 р. В. Симоненка було посмертно нагороджено Державною премією України ім. Т. Шевченка за збірки поезій «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде», «Лебеді материнства».

    У відділі обслуговування дітей та організаторів дитячого читання проведено бібліографічний огляд літератури «І голос твій наші душі окриляє». Присутні ознайомилися з життєвим та творчим шляхом видатного поета-шістдесятника, зокрема з біографічними матеріалами, щоденниковими записами,  добіркою листів та збірками поезій.

    Двадцять вісім літ накувала зозуля Симоненкові. Всього 28. Він спалахнув зорею і – згас, гнаний владою. Його чорнили й залякували, переслідували й перетинали творчі шляхи, але талант поета  не згас.

    Ім’я Василя Симоненка яскравою зорею продовжує сяяти на небосхилі української літератури поетичне слово й через багато десятиліть зворушує душі та серця читачів.