Запалим пам'яті свічу

 Запалимо пам’яті  свічу

22 червня – трагічна дата в історії України. День, який об’єднує людей у скорботі та вшануванні пам’яті мільйонів жертв війни та нагадує нам про страшні події, що відбувалися на українській землі під час Другої світової війни.

Страшне слово „війна" увірвалося в життя людей. Затамувавши подих, слухали вони урядове повідомлення про напад фашистської Німеччини. Важко передати, якою трагедією для них був перший день війни. Усіх охопило пронизливо-щемливе почуття тривоги за свою рідну землю, за життя рідних і близьких, над якими нависла смертельна небезпека. Але і в ті червневі дні всі вірили, що ворог буде розбитий, а перемога буде за нами.

Українські землі були полем битви від самого початку Другої світової війни й, на жаль, українці змушені захищати власну землю, культуру та незалежність сьогодні.

Сучасна ситуація в Україні має паралелі з історичними подіями, коли країна знову змушена боротися з агресором. Російський режим, що поєднує ознаки нацистського та комуністичного тоталітаризму, становить загрозу не лише для України, але й для всього світового порядку.  

До Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни у читальній залі КЗ «Липовецька публічна бібліотека» відбулась бесіда під назвою «Запалимо пам’яті свічу» для дорослих користувачів бібліотеки. В ці дні ми віддаємо данину поваги всім тим, хто пережив жахіття війни, і вшановуємо пам'ять тих, хто віддав своє життя заради нашого майбутнього.

    Вшануймо пам’ять Героя... 18 червня минає три роки, як загинув захисник з села Очитків Дмитро Громлюк.

     Його патріотизм проявився ще з юності — після строкової служби добровільно вирушив боронити рідну землю: спершу у зоні АТО, згодом — у лавах 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, де став сапером. З 2018 по 2021 рік Дмитро проходив службу у в/ч А2896. А з початком повномасштабного вторгнення — сам встав до лав захисників.

    18 червня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Времівка на Донеччині, життя Дмитра обірвалося...

    За героїзм і відданість Україні посмертно відзначений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. У рідному селі, на будівлі старостату, встановлено меморіальну дошку — як вічне нагадування про його подвиг. 

    Пам’ятаймо. Вшановуймо. Не забуваймо. Вічна слава!

Сторінками – веселинками від Ігоря Січовика

                             Сторінками – веселинками від Ігоря Січовика

    Сьогодні виповнюється 80 років від дня народження  Ігоря Січовика – відомого українського дитячого поета, чия творчість вирізняється особливим гумором, легкістю та оптимізмом. Тож наша бібліотека гостинно відчинила двері для юних поціновувачів поезії. На поетичне віконце «Сторінками - веселинками від Ігоря Січовика» прийшли діти, щоб поринути у світ гумору та яскравих віршів.

    Малі книголюби із захопленням відгадували загадки, кросворди, шаради, слухали веселі скоромовки, вірші та навіть спробували самі складати кумедні римовані рядки.  У бібліотеці панував щирий сміх і гарний настрій, адже кожна «веселинка» знайшла відгук у дитячих серцях.  

    Ця зустріч стала чудовою нагодою не лише познайомитись із творчістю талановитого автора, а й ще раз переконатися, що читання – це не лише пізнавально, а й надзвичайно весело.

    Дякуємо Ігорю Січовику за безліч позитивних емоцій, які він подарував своїми творами! 

    16 червня Владиславу Валерійовичу Стадніку могло б виповнитися 28 років. Молодий, сильний, вірний Україні — він віддав своє життя за нашу свободу.

    У травні 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу н/п Попасна на Донеччині, Владислав зазнав важкого поранення. Попри зусилля лікарів, 5 травня його серце зупинилося...

    Захищати Батьківщину він почав ще у 2016-му. Впродовж шести років військової служби неодноразово поновлював контракт, доріс до командира взводу, здобув повагу побратимів і високі державні нагороди — чотири відзнаки, серед яких дві президентські.

    Його пам’ятають як мужнього, відповідального і неймовірно мудрого хлопця, людину, на яку завжди можна було покластися.
    Ті, хто пішов за нас — залишаються з нами. Вони — у кожному спокійному ранку, у кожному нашому дні. Світла пам’ять!  Вічна слава і шана!

    14 червня, два роки тому, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Старомайорське на Донеччині, героїчно загинув наш земляк, мужній воїн, учитель і справжній син України — Юрій Павлович Мигун. Йому навіки 29...

    Навесні 2022 року Юрій став до лав Збройних Сил України, щоб боронити Батьківщину. Сержант 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського, інструктор інженерно-дорожнього взводу, досвідчений сапер і професіонал. Сильний духом, щирий, відповідальний — він мріяв повернутися з Перемогою, знову навчати дітей, жити мирним життям... Та війна обірвала його шлях.

    За вірність українському народові та незламність у бою Юрія Павловича Мигуна посмертно нагороджено медаллю “За військову службу Україні”.

    На фасаді Білозерівської гімназії, де Юрій був учителем і яку сам колись закінчив, встановлено меморіальну дошку в його честь.
    У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї відкрито фотовиставку «Еней: Невідзнятий кадр», присвячену пам’яті Героя.

    Бути Воїном — означає жити вічно. Вічна слава і світла пам’ять!

    Сьогодні, 13 червня, Анатолію Олеговичу Собку могло б виповнитися 26 років.

    Та жорстока війна обірвала молоде життя нападівчанина, не давши здійснити мрії, побачити, як зростає донечка, відчути смак мирного життя...

    Анатолій, як відданий син України, обрав шлях захисника — на контрактній основі вступив до лав Збройних Сил України. З початком повномасштабного вторгнення солдат і старший стрілець в/ч 2643, продовжив службу, ставши на захист рідної землі.

    У свої роки він уже мав власну родину. Та життя — надто крихке. 3 березня 2023 року, під час відпустки, серце воїна зупинилося. Йому було лише 23…

    Світла пам’ять Анатолію. Царство небесне.Запалімо сьогодні свічку у його пам’ять… За кожного, хто більше ніколи не зустріне світанок у свій день народження.

    Вшануймо пам’ять Героя... Сьогодні Дмитру Петровичу Громлюку мало б виповнитися 33.

    Наш земляк із села Очитків, середній із трьох дітей, з юних років був справжнім патріотом. Відслуживши строкову службу, він добровільно став на захист кордонів України — спочатку у зоні АТО, а згодом у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, де виконував обов’язки сапера.

    З 2018 по 2021 рік Дмитро служив у в/ч А2896, а з початком повномасштабної війни не чекав повістки — сам вирушив на фронт. Його знання, мужність та рішучість викликали глибоку повагу серед побратимів.

    На жаль, 18 червня 2022 року поблизу села Времівка на Донеччині Дмитро загинув під час виконання бойового завдання.

    За проявлену відвагу та самовідданість у захисті держави оборонець посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. У рідному селі на адмінбудівлі старостату встановлено меморіальну дошку на його честь.

    Пам’ятаймо кожного, хто віддав життя за нашу свободу. Вічна слава Герою!