Сьогодні, 7 січня, минає два роки, як зупинилося серце мужнього Захисника України — Євгенія Сергійовича Лушнікова...

    Народився Євгеній 20 березня 1997 року в селі Славна. Рано став сиротою. Навчався у місцевій школі, опанував професію електрика в Зозівському ПАЛ, відслужив строкову службу. Влаштувався на роботу в Києві, створив сім’ю, мріяв про великий щасливий дім...

    Коли почалася повномасштабна війна, без жодних вагань пішов добровольцем до лав ЗСУ. В одному з боїв отримав важке поранення, довго лікувався. Навіть маючи групу інвалідності, не зміг сидіти осторонь — повернувся до побратимів і мужньо ніс службу в 46-й окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ.

    За відвагу, патріотизм і вірність присязі був удостоєний високих нагород: медалі «Честь. Слава. Держава», почесного нагрудного знака Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» та ордена «За мужність» III ступеня.

    7 січня 2024 року ворожий снаряд обірвав молоде життя Євгенія під час обстрілу поблизу Курахового на Донеччині. 

    Його мрії та плани залишилися нездійсненими... У маленькому селі Славна стало тихіше на одну добру душу, на одну щиру посмішку. Пам’ять про його мужність і доброту залишиться вічним світлом у серцях рідних, побратимів і всіх, кого він оберігав. Вічна пам’ять і глибока шана Герою України!

 Традиції Водохреща : історія та обряди

   Святкування  Водохреща відбувалося 6 січня на річці або біля криниці. Напередодні чоловіки вирубували на льоду великий хрест, обливали його червоним буряковим соком. Тут відбувалася Божа служба. Завершенням служби було занурення священником хреста у воду. З цього часу вода вважалася освяченою. Освячена вода вважалася цілющою. Люди набирали її у глечики і берегли цілий рік, ласкаво називаючи її водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров'я і красу , захищала від лиха , наповнювала життєдайною енергією. Свято Водохреща для українського народу – це джерело світлої радості, очищення душі, зміцнення віри в добро.

Пропонуємо вам ознайомитися з книгами , які висвітлюють історію святкування зимового свята Водохреща, представленими на виставці«Традиції Водохреща : історія та обряди».

Запрошуємо до перегляду виставки у читальній залі КЗ «Липовецька публічна бібліотека».

Поезія зігріта сердешним теплом

Поезія зігріта сердешним теплом

    6 січня відзначається 85 років від дня народження Ганни Танасівни Чубач — української поетеси, письменниці, піснярки, чия творчість стала вагомою сторінкою національної культури.

    Народилася майбутня поетеса 6 січня 1941 року на Поділлі в хліборобській родині. Її дитинство припало на важкі воєнні та повоєнні роки: батько загинув на фронті, родина жила в нестатках. Вірші Ганна Чубач почала складати ще змалку, а перші публікації з’явилися у 1966 році.

    Закінчила Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова та Вищі літературні курси. Від 1971 року — член Національної спілки письменників України. Працювала в редакціях газети «Літературна Україна» та журналу «Дніпро».

    Ганна Чубач — авторка понад 60 книжок для дорослих і дітей, близько 30 поетичних збірок, серед яких «Журавка», «Жниця», «Ожинові береги», «Срібна шибка», «Житня зоря», «Літо без осені». Окреме місце у її творчості займають твори для дітей, зокрема музична абетка «Алфавітні усмішки» на музику Олександра Білаша.

    Поетеса створила сотні пісень, багато подорожувала, представляла українську літературу за кордоном. Її твори перекладено багатьма мовами світу. Ганна Чубач — Заслужений діяч мистецтв України, лауреатка численних літературних премій.

    У відділі обслуговування дорослих користувачів КЗ “Липовецька публічна бібліотека” підготовлено бібліографічний огляд творчості письменниці, що є нагодою глибше пізнати поетичний світ Ганни Чубач, наповнений любов’ю до людини, рідної землі та України.

Теплий світ віршів для малят

 Теплий світ віршів для малят

    Сьогодні в нашій бібліотеці панувала особлива магія слова! На дитячий ранок «Теплий світ віршів для малят», присвячений 85-річчю від дня народження Ганни Чубач, завітали вихованці ЗДО №1.

    Наші юні гості вирушили у захопливу мандрівку сторінками книжок, де кожна рима - це маленька пригода. Разом ми мандрували сторінками «Абетки», вчилися рахувати з веселою «Рахівничкою», розфарбовували світ словами з книжечкою «Кольори» та з особливим трепетом читали щирі вірші поетеси. Малеча просто насолоджувалася світлою поезією, яка дарувала посмішки та радість кожному учаснику.

   Такі зустрічі виховують у дітей любов до рідної мови та показують, що книга - це справжній друг. Дякуємо нашим маленьким гостям за активність і кмітливість, а вихователям - за виховання нового покоління читачів.

Ганна Чубач: «Ми приходим у світ для любові»

 Ганна Чубач: «Ми приходим у світ для любові»

    Сьогодні, 6 січня, минає два роки, як небо прийняло ще одну чисту душу - душу чоловіка, який жив для сім’ї, працював для людей і віддав життя за Україну - Анатолія Анатолійовича Паламарчука...

    Народився Анатолій 26 листопада 1987 року в селі Богданівка. Закінчив Очитківську школу, опанував професію водія у Зозівському ПАЛ. Був працьовитим, добрим, щирим чоловіком із золотими руками — працював на будівництві, у млині, на паркетному заводі, згодом у Вінниці та тимчасово в Польщі. 

    Ще до повномасштабного вторгнення, з 2015 по 2016 рік, Анатолій добровольцем служив у зоні АТО, захищаючи єдність і суверенітет України.

    У зрілому віці створив сім’ю. Разом із дружиною Іриною виховував сина, мріяв про його щасливе майбутнє. 

    У листопаді 2023 року війна вдруге покликала його до лав ЗСУ. Солдат-кулеметник кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини А1619, Анатолій Паламарчук мужньо й самовіддано боронив Україну на Донецькому напрямку. 

    6 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу Первомайська, Герой віддав життя за нашу волю. Земля прийняла захисника, а пам’ять про його мужність і доброту залишиться вічним світлом у серцях тих, хто знав і любив. Світла й вічна пам’ять!

    4 січня Василю Івановичу Шевчуку виповнилося б 30 років... Народився він 1996 року в Липовці, навчався у місцевій школі №2, потім в Іллінецькому аграрному технікумі на агронома, вищу освіту здобув у Київському національному університеті біоресурсів та природокористування за спеціальністю екологія. Працював за фахом у Києві, мріяв посадити сад, збудувати дім, виховувати дітей. 

    Василь був добрим, чуйним, завжди готовим допомогти. Його щира посмішка та оптимізм зігрівали всіх навколо. Однокласники пам’ятають його надійним товаришем, побратими цінували за мужність, вірність і щирість.

    У травні 2024 року Василь став до лав ЗСУ — служив оператором 1-ї групи спецпризначення 1-ї роти 1-го загону спеціальних операцій. 17 липня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Сумському напрямку поблизу населеного пункту Яблунівка, старший солдат Василь Шевчук загинув, стримуючи ворога. Тепер йому назавжди 29...

    Схилімо голови перед світлою пам’яттю Захисника. Вічна слава Герою України!