Сьогодні — день, коли згадуємо Захисника України Юрія Петровича Мельничука. Того, хто стояв на обороні рідної землі й до останнього подиху залишався вірним Україні. 

    Юрій Мельничук народився 1 квітня 1982 року у селі Щаслива. Закінчив дев’ять класів місцевої школи, працював на різних роботах. Життя було ще попереду — нездійснені плани, мрії, буденні радощі.

    Коли ворог знищував нашу землю, Юрій став до лав Збройних Сил України — мобілізований у серпні 2024 року. Служив водієм відділення кулеметного взводу мотопіхотної спеціалізованої роти батальйону «ШКВАЛ», виконував бойові завдання поблизу населеного пункту Воздвиженка на Донеччині. 

    Під час одного з боїв 24 жовтня 2024 року отримав важке мінно-вибухове поранення. Тривалий час лікувався у шпиталі, після реабілітації повернувся до служби у Гайсинській військовій частині. 

    Та війна забирає навіть тих, кого не вбила на полі бою. 20 січня 2025 року солдат Юрій Мельничук пішов із життя — його серце зупинилося у приміщенні казарми за місцем несення служби. Йому було лише 42. Вічна шана та пам’ять Захиснику!

    18 січня Євгену Олександровичу Мітяєву мало б виповнитися 45 років... У день його народження згадаймо в молитві людину, яка до кінця залишалася в строю, виконуючи свій військовий обов’язок і захищаючи Україну від ворога.

    Народився Євген у селі Рівне на Херсонщині. Закінчив школу, професійне училище. З 1999 по 2004 рік служив у Збройних Силах — спочатку строково, потім за контрактом. З 2014 по 2020 рік знову став на захист України у в/ч 0989. Після повернення до цивільного життя оселився у Липовці, працював у КП «Комунсервіс», піклувався про маму, залишався людиною, яка завжди цікавилася життям громади. 

    14 жовтня 2023 року Євген знову пішов до війська. Став командиром інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 70-ї окремої бригади підтримки. Старший сержант. Відповідальний. Турботливий. Той, за ким ішли. Той, хто дбав про побратимів, як про рідних. 

    2 січня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу Лимана Краматорського району Донецької області, Євген загинув. Він не дожив до свого 45-річчя всього 16 днів. 

    Вічна пам’ять та шана Герою!

 Аеропорт. 242

Бої за Донецький аеропорт — одні з найзапекліших у війні на сході України — тривали з травня 2014-го до 20 січня 2015 року. Понад 242 дні українські військові, добровольці, медики й волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ і проросійських бойовиків, затято відстоюючи рідну землю. Звитяжна оборона летовища стала символом незламності та бойового духу нашого війська, а захисники терміналів отримали почесне ймення «кіборги». Вони стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України. Тоді, захищаючи Донецький аеропорт, загинули понад 200 українських захисників, поранено понад 500. Багатьох із них відзначено державними нагородами, деяких – посмертно. Вічна слава та шана оборонцям! Велика вдячність тим, хто продовжує захищати рідну землю!

До Дня вшанування захисників Донецького аеропорту у відділі обслуговування дорослих користувачів до уваги читачів презентовано виставку «Аеропорт. 242». Запрошуємо до перегляду!

Подільський поет-сміхотворець

 Подільський поет-сміхотворець

    14 січня минає 90 років від дня народження українського письменника-сатирика Анатолія Панасовича Гарматюка — постаті, яка збагатила українську літературу гострим словом, дотепним гумором та виразною сатирою. 

    Анатолій Гарматюк народився 14 січня 1936 року у селі Мигалівці Барського району. Незважаючи на отриману з відзнакою інженерну освіту в Київському політехнічному інституті, він обрав шлях літератури. Перші публікації майбутнього гумориста з’явилися ще у шкільні роки, а справжнє становлення відбулося у 1960-х, коли творчість Гарматюка визначилась жанрами гумору та сатири. 

    Митець пережив складні часи ідеологічного тиску, обшуків та звинувачень у «націоналізмі», проте продовжив творити і підтримувати українське слово. Його збірки «Проти шерсті» (1963), «Лисяча наука» (1966) та інші стали важливою частиною української гумористичної традиції. Твори Гарматюка увійшли до шкільних хрестоматій, численних антологій та перекладів. При житті він видав 22 книги, а після смерті вийшло ще сім видань, серед них – книги пам’яті та збірки спогадів. 

    За свій внесок у розвиток української літератури письменник був удостоєний літературних премій імені Степана Олійника, Микити Годованця та Степана Руданського, а також став одним із переможців Всеукраїнського конкурсу «Байка-2001». Пам’ять про митця збережена у вигляді музею, меморіальних дощок та щорічних конкурсів гумору й сатири, серед яких «Вінницька гуморина» та «Усміхніться, люди добрі!». 

    До цієї дати у відділі обслуговування дорослих користувачів КЗ “Липовецька публічна бібліотека” організовано бібліографічний огляд “Подільський поет-сміхотворець”, де представлено видання Анатолія Гарматюка та літературу про його творчість із фондів бібліотеки. Захід мав на меті популяризацію українського гумористичного слова та вшанування літературної спадщини митця.

На струнах душі і слова

 Дорогі друзі, пропонуємо до перегляду літературну відеовізитку "На струнах душі і слова", присвячену 90-річчю від дня народження видатного гумориста Анатолія Гарматюка.

    13 січня - день коли народився Захисник України Іван Васильович Бойко.  Сьогодні йому виповнився б 31 рік...

    Народився Іван в Липовці, у родині службовців. Навчався в Липовецькому ліцеї №1 ім. Василя Липківського, після 9 класів вступив до Вінницького ПТУ №11, де опанував професію водія. 

    Працював водієм у ТОВ «Продмова», був людиною безвідмовною: завжди допомагав батькам, був турботливим. Друзі згадують його як великого життєлюба, душу компанії, надзвичайно щирого, усміхненого й спокійного хлопця. Мріяв про щасливу сім’ю, власний дім, сад... Але не встиг...

    У січні 2025 року, Іван був мобілізований Гайсинським РТЦК та СП до лав ЗСУ. Чесно й вірно ніс службу на посаді водія 1-го взводу безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем (в/ч А5003).

    12 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Дружківка Краматорського району на Донеччині, солдат Іван Бойко загинув. 

    Страшна війна продовжує забирати найкращих — сміливих, мужніх, щирих серцем людей. Іван назавжди приєднався до Небесного Війська, але пам’ять про нього житиме вічно в наших серцях. Вічна пам’ять і глибока шана Захиснику України!

    Сьогодні мав би відзначати 59-й день народження наш земляк із села Нападівка — Олександр Іванович Власюк, вірний захисник України, чоловік великого серця та незламного духу. Та війна забрала його від родини, громади та країни.

    Народився Олександр 12 січня 1967 року в сільській родині, навчався у Нападівській школі, після чого вступив до військового училища. У рідному селі створив сім’ю, разом із дружиною виховував синів.

    Із перших днів повномасштабного вторгнення Олександр Іванович без вагань став на захист держави. Ніс службу стрільцем 1 резервної роти в/ч 3028 Національної гвардії України. Брав участь в обороні Василькова, Макарова та у стримуванні ворога на підступах до Києва. 

    Весь біль і тягар війни він пропускав крізь своє щире серце — і воно не витримало. 28 квітня 2022 року, на одному з блокпостів під Києвом, його серце зупинилося...

    На фасаді Нападівської гімназії відкрито меморіальну дошку на знак шани та пам’яті. Схилімо голови у пошані перед світлою пам’яттю Захисника, гідного чоловіка нашої громади й народу. 

    Вічна пам’ять Захиснику України!