Великий
оповідач
Анатолій Андрійович Дімаров народився у Миргороді на Полтавщині в
учительській сім’ї. Після закінчення середньої школи був мобілізований до
армії. У цей час розпочалася Друга світова війна, письменник воював на
Південно-Західному фронті. Побував в окупації, був поранений. Після одужання
деякий час партизанив. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився в його
творах.
У 1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості
з Волині». Протягом 1950-1951 pp. Анатолій Андрійович навчався в Літературному
інституті ім.М. Горького у Москві, у 1951-1953 pp. – у Львівському
педагогічному інституті; потім (1953—1956 pp.) – у Вищій партійній школі у
Москві. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах.
Творчий доробок Анатолія Дімарова складає кілька
десятків томів. Він є автором нарису «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та
новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через
місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей та оповідань
«Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть
люди» (1964) та інші.
Помер Анатолій Дімаров 29 червня 2014 року і похований у Києві на Бойковому
цвинтарі.
Сьогодні до 100 - річчя від дня народження
письменника на абонементі відділу обслуговування дорослих користувачів КЗ
«Липовецька публічна бібліотека» організована виставка-ювілей під назвою «Великий оповідач ».
Про своє творче кредо письменник говорив так: «Я б ніколи, мабуть, не став
би педагогом, бо не люблю повчати людей. Я писав твори не для того, щоб вони
втовкмачували вічні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а
щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі
від того, що вона прочитала. Оце моє основне завдання».