11 березня – день коли народився Олексій Ігорович Мазур – вірний син України. Сьогодні йому мало б виповнитися ще один рік життя... Ще один день, який міг би бути наповнений усмішками, мріями, планами на майбутнє. Але війна змінила все. Замість привітань – слова пам’яті людині, яка прожила коротке, але надзвичайно гідне життя. 

    Олексій Мазур народився 11 березня 1995 року у місті Липовець. Ще в дитинстві він пережив важке онкологічне захворювання, отримав інвалідність, але це не зламало його духу. Навпаки – загартувало. Він мріяв служити Україні, бути корисним людям, рятувати життя. 

    Навчаючись у Вінницькому коледжі будівництва та архітектури та заочно у Київському національному університеті будівництва та архітектури, у 2015 році Олексій добровольцем пішов до батальйону «Свята Марія». Попри заборони лікарів і обмеження через стан здоров’я, він зробив усе можливе, щоб стати військовим. 

    Згодом Олексій розпочав службу у Національній гвардії, пройшов курс «Медик військ спеціального призначення» за програмою НАТО та став військовим медиком у підрозділі спеціального призначення «Азов». Фельдшер відділення збору та евакуації поранених, він рятував побратимів під обстрілами, витягував їх із поля бою, боровся за кожне життя. За участь у боях на Світлодарській дузі був нагороджений відзнакою «За доблесну службу». 

    Олексій умів радіти життю, але понад усе любив Україну. Навіть після складної операції, отримавши висновок «обмежено придатний», не залишив службу – навчав військових тактичній медицині та прагнув повернутися до побратимів на передову. Навесні 2023 року він знову опинився там, де був потрібен найбільше. А зовсім незадовго до цього одружився...

    8 червня 2023 року під час евакуації поранених у селі Мала Токмачка на Запоріжжі ворожий снаряд влучив у автомобіль медиків. Рятуючи інших, Олексій загинув. 

    За своє коротке життя він встиг зробити дуже багато – врятував сотні людей, став прикладом мужності, сили духу та безмежної любові до України. Посмертно Олексія Мазура нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

    Сьогодні ми згадуємо його з болем і гордістю. Людину, яка попри всі випробування обрала шлях служіння та самопожертви. Світла пам’ять Герою!