12 квітня — день, коли народився Микола Олексійович Гаврилюк — воїн, чия доля стала частиною історії боротьби за Україну. 

    Він був із простої багатодітної селянської родини, народжений 12 квітня 1973 року в селі Війтівці. Наймолодший у сім’ї, працьовитий і щирий, він зростав із любов’ю до рідної землі. Обрав мирну професію — тракториста, працював на землі, будував дім, створив сім’ю, виховував сина. Його знали як сумлінного працівника, доброго товариша, людину, на яку можна покластися. 

    Та коли на українську землю прийшла війна — він став воїном. У квітні 2024 року Миколу мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання — одразу передова. Стрілець-снайпер штурмового підрозділу, він опинився там, де найважче — поблизу Бахмута, серед пекла війни, де кожен день — це боротьба за життя і свободу. 

    23 червня 2024 року під час контрнаступу в районі населеного пункту Сокіл на Донеччині він вступив у бій, з якого не повернувся... Дев’ять місяців вважався зниклим безвісти. Рідні чекали... вірили... молилися... Та прийшла страшна звістка — Микола загинув. Він віддав найдорожче — своє життя — за те, щоб ми жили. За рідну землю. За Україну. 

    За мужність і відданість Батьківщині Миколу Гаврилюка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). У рідному селі відкрито меморіальну дошку — як знак пам’яті про воїна, який став щитом для свого народу. 

    Світла пам’ять! Герої не вмирають — вони живуть у нашій пам’яті, у нашій свободі, у кожному новому дні України.