5 травня — день болю, пам’яті й глибокої вдячності... Сьогодні ми схиляємо голови у скорботі, вшановуючи світлу пам’ять нашого земляка — Владислава Валерійовича Стадніка, відважного Захисника України, який віддав своє життя за свободу і незалежність рідної землі. 

    Владислав народився 16 червня 1997 року у місті Липовець. Навчався у Липовецькій школі №2, згодом здобув освіту в Іллінецькому державному аграрному коледжі та у Вінницькому національному аграрному університеті. За фахом був ландшафтним дизайнером. Та війна змінила його шлях...

    У березні 2016 року він добровільно став на захист України. Пройшов бойовий шлях від солдата до головного сержанта та командира взводу. Шість років служби, три контракти, найгарячіші точки Донеччини, служба «на нулі», участь у визволенні Лук’янівки, Рудницького, Перемоги, Борщагівки, Нової Басані...

    Владислав завжди був там, де найважче — попереду своїх побратимів. Його поважали і цінували за рішучість, відповідальність і турботу про своїх бійців. 

    З початком повномасштабної війни Владислав долучився до добровольчого батальйону «Братство», брав участь у захисті аеродрому «Бориспіль» та звільненні українських сіл. Він мав великі плани на життя, щиро любив Україну і до останнього подиху боровся за неї. 

    5 травня 2022 року, під час виконання бойового завдання на Миколаївщині, Владислав отримав важке поранення. Врятувати його не вдалося... Йому було лише 24 роки. 

    За мужність і самовідданість нагороджений відзнаками, серед яких — дві нагороди Президента України, медалі «Учасник АТО» та «Ветеран АТО». Його ім’я навіки вписане в історію рідного краю: у Липовці на його честь названо вулицю, встановлено меморіальну дошку на фасаді школи, створено пам’ятний стенд. Та найголовніше — він живе у серцях людей, які його знали і пам’ятають. 

    Світла пам’ять Герою! Вічна слава!